Позмінна праця була заборонена, але мало не кожен у цьому готелі працював понаднормово, набагато більше, ніж дозволялося законом. І часу, відведеного на перерви, теж не дотримувались. П’єр, наприклад, мав не тільки ранішню зміну на кухні, він ще й до того працював барменом, тобто був на ногах майже безперервно з пів на сьому вечора до пів на одинадцяту наступного ранку. Павел практично жив у пральні, щоб завжди бути напохваті, якщо раптом станеться щось із машинами. А мсьє Роше займав свій пост у кімнаті консьєржа з раннього ранку до пізнього вечора, сім днів на тиждень. Та сама панна Мюллер, здавалося, завжди працювала, іще жодного разу за ці місяці я не бачила її в неробочому одязі. Тому мені й на думку не спадало жалітися. Та й моя робота у відпочинковому комплексі була така простенька, що її і роботою назвати було важко. Я лише мусила поновляти стоси білосніжних рушників на полицях, збирати використані, де б я їх не знайшла, поповнювати запаси напоїв і докладати яблука в миски. Окрім того, непомітно прибирати за гостями, витирати калюжі води та деколи слідкувати, чи ніхто, бува, не замкнувся в сауні або не заснув там, що, між іншим, уже траплялося.
Чи не єдиним випробуванням (окрім, звісно, перебування в тропічній температурі в повному обмундируванні покоївки, враховуючи компресійні колготки) було підтримувати настрій пана Гефельфінґера.
Пан Гефельфінґер був тут новеньким і, побачивши вперше SPA-зону, куди його призначили менеджером, впав у глибоку депресію.
Правду кажучи, тут, унизу, мало відчувався чар прекрасної епохи, коли було збудовано готель. Точніше, взагалі не відчувався. Ця частина якщо чимось і виділялася від решти готелю, то хіба виразною відсутністю будь-якого стилю чи краси. Відпочинковий комплекс збудували у вісімдесяті роки двадцятого століття в підвальних приміщеннях південного крила, якраз під бальним залом. Із того часу його не змінювали. Вікна, що пропускали денне світло, містилися тільки у західній частині приміщень, усі інші ж були просто підвалом і мали відповідний вигляд. Світло вбудованих прожекторів було яскравим і незатишним, а масажний і косметичний кабінети своєю чарівністю нагадували кабінет стоматолога. Стіни були обкладені аж до стелі бежевою плиткою в темно-бежеві смуги, підлога теж була вкрита плиткою, гемно-бежевою в світло-бежеві смуги.
Тут розміщувалася тільки одна сауна, басейн теж не вражав своїми десять на чотири метрами, душові скидалися на застарілі душові шкільних спортзалів, такі вони були допотопні. У відпочинковому комплексі панували бездоганна чистота та ідеальний порядок, але гарним назвати його було важко.
— Я знаю скотобійні, де панує приємніша атмосфера, ніж тут. Це не SPA, це суцільна біда, — сказав пан Гефельфінґер, викладаючи на срібну тацю шліфовані напівкоштовні камені, ароматизовані свічки, декоративну гілочку магнолії і нервово поглядаючи на двері. Щомиті могла з’явитися на свій трав’яний SPA-масаж пані Смірнова з панорама-люксу. А оскільки я вчора здуру йому розповіла про розкішний вітальний пакунок, охоронця й приватний літак, пан Гефельфінґер був тепер просто впевнений, що не зможе догодити цій дамі. Для нього це явно було питанням честі.
— Я хочу провалитися крізь землю від сорому. Кожен гість першого класу, який втрапить до цього приміщення, відразу ж захоче його покинути, та ще й усім розповідатиме, як низько опустився Мануель Гефельфінґер. Це кінець моєї кар’єри, — скиглив він.
Якби я йому ще розповіла, що пані Смірнова радше б відпочивала зараз зі своїми друзями на Карибах чи в Санкт-Моріці, він точно почав би плакати.
— Таж ні! — намагалася підбадьорити його я. — Озирніться довкола, пане Гефельфінґер! Ви всього три дні тут, а вже помітний ваш чудодійний вплив. Ці вишукані посудини для напоїв із лаймом і кружальцями огірків точно сподобаються пані Смірновій. А як ви хвацько приховали дзеркалом тріщину в басейні — це було просто геніально.
— Дякую, це дуже мило з твого боку.
Пан Гефельфінґер шморгнув носом. Йому було десь під сорок, маленький, привабливий чоловічок з акуратно підстриженим коротким волоссям й ідеально доглянутими руками, які від хвилювання починали трястися.
— Не варто забувати і про цей жахливий старезний солярій, який я викинув. Добровільно в нього точно б уже ніхто не ліг, хіба хотів би перетворитися на шматок в’яленого м’яса.
Він постійно поглядав то на двері, то на годинник на стіні. До сеансу пані Смірнової залишалося ще дві хвилини.
— Господь мені свідок, я зробив усе що міг, щоб приглушити це огидне целюлітне світло й так хоч трішки приховати гидотність плитки. Та це чиста імпровізація! Чим допоможуть ці ароматичні свічки й орхідеї, коли гість очікує на те, що звик бачити в SPA інших готелів? Ти бачила десь тут баню? А хромотерапевтичну сауну? — Він вивергав слова дедалі швидше: — Сауну на дорогоцінних каменях, сауну на травах, панорамну сауну? Льодову сауну, басейн для занурень, масажний душ? Джакузі, відкритий басейн, басейн із морською водою, термальний басейн?