Елла і Гретхен не глянули ні на малих, ні на мене. Вони озиралися, наче щось шукали, перешіптуючись при цьому.
Я відразу здогадалася, що вони шукали. Точніше кого.
— Басейн розташований у тому напрямку, в самому кінці, — проінформувала я їх.
— Ми й самі знаємо, — гордовито відповіла Гретхен. — Ми тут трішки пороздивляємось, — сказала Елла. — Ага, Трістана Брауна, — пояснила Медісон. — Ми познайомилися з ним на вечері, і він такий суперкрасень, що тепер Елла і Гретхен через нього сваряться.
— Що за нісенітниці, — сказала Гретхен. — Ми взагалі не сваримося. — І потім прошепотіла на вухо Еллі, але так, що було чутно: — А навіть якщо й так, це не має обходити якусь там дивну покоївку!
Елла пирскнула.
Жирні корови румбамбар. Я намагалась опанувати вираз свого обличчя і зробити його якомога нейтральнішим.
— Вони нафарбувалися водостійкою тушшю, — повідомила мені Медісон. — А в Елли купальник лише з одною бретелькою. І, звісно, вони не хотіли, щоб ми йшли з ними.
— Бо ви як тягар, та ще й соромите нас, — сказала Елла. — Справжня кара.
— Я запитаю Трістана, чи не хотів би він Емі замість Елли чи Гретхен, — сказала Грейсі. — Вона значно миліша й кмітливіша. Не розумію, чому хлопці завжди такі недолугі.
Емі зачервонілася. Я помітила це навіть при такому освітленні.
— Ви не можете нас просто залишити в спокої? — Елла закотила очі. — Чому ви не йдете спати, як усі нормальні діти?
— Ніякк’х… діте-е-ей! — Пан Гефельфінґер показав на табличку, що висіла на дверях. Аж тепер я втямила, що він намагався сказати весь цей час.
«Дітям до шістнадцяти вхід до відпочинкового комплексу заборонено», — було написано там чотирма мовами. (Табличка висіла також зовні, це було більш змістовно. Якщо, звісно, діти вміли читати.)
Елла і Гретхен неймовірно зраділи.
— Ха-ха, дітям і собакам вхід заборонено. Нарешті розумні правила!
— Ах, пане Гефельфінґер, от тільки не пробуйте зараз бути святішим за Святішого Отця — вони просто швиденько проскочуть до басейну.
Я благально подивилася на нього. Елла і Гретхен уже відійшли трішки далі й тепер, глузуючи, прощально махали руками через плече.
Вони ще не зрозуміли, що дитяча заборона діє тільки на відпочинковий комплекс, але не на басейн.
— Ні! Так не піде! — До пана Гефельфінґера повернувся дар мовлення. — Ви мусите зараз же вийти. — Він показав пальцем на Ґрейсі. — Жодна людина, виходячи гола з сауни, не хотіла б… так от… таке от… таку…
— Дитину?
— Саме так. Не хотіла б побачити дитину. Діти надзвичайно витріщаються. А ще вони мають звичку ставити дуже незручні питання, особливо, коли бачать оголену людину. А тут люди мають почуватися добре! Це місце комфорту! Це оаза спокою. Діти тут небажані гості.
Він так розмахував руками в повітрі, наче хотів розігнати рій бджіл.
— Забери їх звідси геть, поки не прийшла пані Смірнова і моя доля остаточно не вирішилася.
Хоч він і говорив німецькою, Ґрейсі, Медісон і Емі зрозуміли лише, що в нього будуть через них проблеми. Вони вже рушили в напрямку дверей.
— Не переживайте, він зовсім не страшний. — Я заспокійливо їм усміхнулася і відчинила двері. — Ходіть! Цей шлях теж веде до басейну, і, якщо чесно, він навіть гарніший — зовсім без голих людей.
— Скажи їм, що люди не повинні почуватися педофілами, коли йдуть у сауну, — прошипів пан Гефельфінґер нам услід. Цього я точно не скажу. — Не стрибати з краю басейну! Не кричати! Не лягати мокрими на лежаки! Не пісяти у воду…
Я зачинила двері.
— Насправді він приємний чоловік, — вибачливо пробурмотіла я. — Просто перехвилювався.
Трістан намотував свої кола в басейні, якщо десять метрів можна взагалі назвати басейном. Елла і Іретхен уже поскидали халати. їхні обличчя були такі сприкрені, коли з-за рогу вийшла я з Емі, Ґрейсі й Медісон. І Ґрейсі з гучним сплеском стрибнула в басейн до Трістана.
Я не могла стримати єхидної посмішки, повертаючись до відпочинкового комплексу. Що б не намагалися зробити Елла та Ґретхен, аби вразити Трістана, Медісон і Ґрейсі їм це ой як ускладнять.
До пана Гефельфінґера з майже двадцятихвилинним спізненням нарешті дійшла пані Смірнова. Вона красномовно розповідала, якою катастрофою був сьогоднішній день. Коли вона переконалася, що пан Гефельфінґер мало що розуміє англійською, то почала говорити російською, і це надавало ще більшого драматизму її описам.
Тремтячи, пан Гефельфінґер провів пані Смірнову до масажного кабінету. Збоку за ним спостерігала пані Людвіг, яка саме повернулася з басейну. Вона сиділа на новому дивані й гортала один із глянцевих журналів, що поклав туди пан Гефельфінґер.
— О небеса, — пробурмотіла вона.
— Так, — мовила я дещо стурбовано. — Сподіваюся, під час масажу він не тремтітиме.
— О, я мала на увазі ту даму, — сказала пані Людвіг. — Вона мені здалася такою знайомою.
— Пані Смірнова?
— Її так звати? Тоді це не може бути вона.
Пані Людвіг сіла пряміше.