— Якщо він хоче, то може навчити мене кількох непристойних швейцарських слів, — запропонувала вона. — А що моя мама не розуміє, то й заборонити не може. Спитай його, як буде кінське гімно по-німецьки.
Я знову повернулася до Дона.
— Її мама переживає, що вона не контролює свого темпераменту й одного дня ще когось вб’є. Але Ґрейсі каже, що в неї тепер усе під контролем. А ще я мала б тебе запитати, як буде кінське гімно по-німецьки.
Більше для Ґрейсі зробити я не могла. Для початку, щоб відволікти Дона від його бажання мститися, цього точно вистачить. У будь-якому разі він дивився тепер на Ґрейсі явно з більшою повагою. І його відверто збивало з пантелику те, як вона посміхалася йому, схиливши голову набік і кокетливо накручуючи обстрижене пасмо волосся на палець. Він із відсутнім поглядом почухрав плече.
— Це все питання комунікації, — задоволено сказала я до Емі. — Можливо, ви з Ейденом просто погано одне одного зрозуміли.
Та я не встигла обґрунтувати своє твердження, бо цієї миті у дверях з’явився Роман Монфор із сім’єю Єгорових. їх охоронця з ними не було. Та він чекав, напевне, десь ззовні, залишаючись у тіні. Я помічала за ним: він працює дуже дискретно, його ніколи ніде не видно. Це, очевидно, і є важлива риса хорошого охоронця.
Бенів тато увійшов, не привітавшись, тоді як Віктор Єгоров, який зайшов слідом за ним, всім дружньо кивнув. Стелла Єгорова так і залишилася стояти у дверях, прийнявши якусь декоративну позу.
Я не бачила Бенового тата ще зі Святвечора, навіть здалеку. Тому добряче налякалась, коли ми раптом опинилися знову разом в одному приміщенні. Відразу ж згадалися його недільні слова і та зневага, з якою він їх сказав. А ще помітила, як я автоматично ніби хочу зменшитись, щоб він мене, як і завжди, не помітив.
— Це… — сказав він англійською і показав широким жестом зліва направо. — Це наша скромна дитяча кімната. Тут гралися ще нащадки Ліз Тейлор.
Справді? Якщо він, звісно, щойно не вигадав. Стелла Єгорова здавалася не дуже враженою. Вона, як і завжди, мала з собою песика, цього разу в срібній сумочці з крокодилової шкіри, що пасувала до її срібних шпильок. Враховуючи ще й елегантний комбінезон із відкритою спиною, її образ ідеально пасував для червоної доріжки на врученні «Оскара».
Песик видав пронизливий звук, і Фія разом із синами автора трилерів, що саме бігали довкола столу, різко зупинилися і тепер зачаровано його роздивлялися.
— Там що, батарейка всередині? — запитав Еліас, проте Стелла Єгорова вирішила, що відповідати їм було нижче її гідності. Ну добре, заради справедливості мушу сказати, що вона не зрозуміла жодного слова.
Маленька Даша щосили вчепилася в татову руку і притиснулася своєю кучерявою голівкою до його ноги.
— Цього коника-гойдалку виготовили ще 1898 року, — оголосив Монфор дзвінким голосом. — Спеціально для готелю.
Ігрова кімната була, власне, скарбницею старовинних іграшок. І ляльковий будиночок, і вирізьблені ляльки Кашперль, і розстроєне піаніно, а ще різні бляшані іграшки були виготовлені ще до 1920 року.
Колекціонери вжахнулися б, якби побачили, що діти ними тут справді граються.
— Доброго дня. — Каролін підвелася зі свого дитячого стільця і струсила блискітки зі спідниці. — Чим можу бути вам корисною?
Роман Монфор на мить обернувся до неї.
— Це наш відмінний педагог-вихователь, пані ем-м…
— Імгоф, — сказала Каролін. — Ми спершу завжди вітаємося, коли заходимо в кімнату.
— Саме так. — Роман Монфор прокашлявся і, обернувшись до Віктора Єгорова, продовжив: — Пані Імгоф професійна вихователька з великим досвідом. У неї просто неймовірні рекомендації.
Віктор Єгоров усміхнено кивнув і переніс Дашу до коника-гойдалки.
Його дружина глибоко зітхнула, цокаючи своїми довгими нігтями по дерев’яному одвірку.
— Справа в тому, пані ем-м… Імгоф, — сказав Роман Монфор німецькою, — що сім’ї Смірнових потрібний вишколений педагог для маленької Даші. Особистий.
Каролін наморщила чоло.
— Дитина фізично чи розумово неповносправна?
— Що? — Роман Монфор пирхнув. — Ні, звісно, що ні! Це просто дуже особлива дитина дуже особливих батьків, тому потребує дуже особливого догляду. Який ви можете їй забезпечити.
— Маленька може приєднуватися до нашого гурту, — люб’язно запропонувала Каролін.
— Ні, ні, ні. — Роман Монфор вже явно почав сердитися на цю нерозторопність Каролін. — По-перше, маленька не розуміє жодного слова німецькою, вона говорить лише російською, і, крім того, не звикла бути з чужими дітьми.
— Із російською я вам теж не допоможу, — ввічливо відказала Каролін. — Проте педагоги не рекомендують таким чином ізолювати дитину. У її віці необхідне спілкування з іншими дітьми. На щастя, діти володіють універсальною мовою, якою можуть завжди порозумітися.