Ми зупинилися на тому, що зачекаємо кілька днів, поки історія з перснем не вляжеться. А тоді обережно спробуємо донести Людвігам новину про те, що їхня знахідка з блошиного ринку варта цілого статку. Дідусь Трістана як кваліфікований гомолог візьме на себе місію переконати в цьому Людвігів. Я вважала цю ідею досить непоганою. Крім того, Трістан пояснив мені, що вже ввів свого дідуся в курс справи. Звісно ж, він розсердився через Трістанове дряпання по стінах і його несанкціоноване проникнення в номер до Єгорових, та все ж визнав, що старшій пані таки треба допомогти.
— Ти розповідала Бену Монфору, скільки насправді коштує перстень? — поцікавився Трістан і полегшено усміхнувся, коли я заперечно похитала головою. — От і добре. Мій дідусь вважає, що менше людей про це знає, то краще.
Я більше не мала часу, щоб дізнатися чому, бо цієї миті прийшли перші діти. Та мене заспокоювало те, що Трістанів дідусь був у курсі справи. Людвіги покинуть цей готель до біса багатими (і, напевне, дуже розгубленими), проте надзвичайно щасливими людьми. А те, що Трістан протягом наступних днів буде під пильним наглядом свого дідуся і не зможе виконувати свої гімнастичні вправи на фасадах, було приємним бонусом.
На одну турботу менше. Хоча я ледь не розчулилася, коли побачила, яким сумовитим поглядом він дивився на Яромира, коли той на карколомній висоті балансував на залізній підпорі під скляним дахом сходової клітки. Це був не якийсь там цирковий номер, як хтось міг би подумати, а необхідний захід для перевірки міцності кріплення люстри. Яромир і старий Стакі повинні були зробити це по всьому дому. Роман Монфор хотів упевнитися, що жоден важезний античний екземпляр якоїсь люстри більше не впаде й нікого під собою не поховає. У розмовах із Трістаном я також застукала себе на думках про поцілунок. Навіть якщо це були тільки три секунди, протягом яких я витріщалася на його губи. Та він цього не помітив, бо витріщався на мої. Та що ж це таке?
Так ніби Делія відкрила двері в якийсь портал думок, де все крутилося навколо поцілунків. (І це попри те, що в Попелюшки був лише один принц.)
На щастя, через роботу ми з ним наступними днями мало бачилися — я була зайнята або з дітьми, або у відпочинковому комплексі внизу, де панував справжній бум. Проте я частенько бачила його здалеку в товаристві Елли та Ґретхен. Можливо, вони були йому потрібні, щоб компенсувати потребу в адреналіні, або ж із нудьги. Проте, як би там не було, він усе ж таки не встояв перед блиском їхнього золотистого волосся.
Як сказали мені Ґрейсі та Медісон, Елла всюди розповідає, що він буде її партнером на перший вальс. У всякому разі треба визнати: для Нового року вони підчепили собі найгарніших хлопців.
Новорічний бал був головною темою серед усіх дівчат Барнбрук. Навіть для Ґрейсі та Медісон пошили сукні — рожеві, з великою кількістю фатину.
Емі ж наполягла, щоб у неї була чорна, проста, закрита сукня. І так, як вона її описувала, це був мікс моєї уніформи покоївки та одягу черниці. Хоча це було для неї не так уже й визначально, бо вона збиралась провести бал, підпираючи весь вечір стіну в залі. Якщо взагалі вирішить таки піти туди.
На Святвечір вона зібрала всю свою мужність у кулак і запитала Ейдена, чи не був би він її партнером для танцю. Ейден порадив їй обрати хлопця, який також може чути музику, під яку вони танцюватимуть. Емі так образилася через відмову, що тепер була переконана: якщо вона ще хоч раз подивиться Ейдену в очі, то провалиться крізь землю. Наступні дні вона щосили намагалася з ним не перетинатися, що було не так уже й легко. Через надмірні снігопади всі заплановані заходи типу мандрівок, поїздок на санях, виїздів до гірськолижних комплексів чи в міста скасували. Тепер усі місця, де Емі любила ховатись від світу, були весь час зайняті.
У бібліотеці грали в «Допелькопф»[17], у більярдній проводили турніри з дартсу й більярду, а в барі ще до обіду розпочалася дегустація віскі. Мара Матеус спонтанно організувала курс танго в бальному залі. А швейцарська жінка-політик із номера 206 влаштувала в малому залі камерної музики читання уривків зі своєї автобіографічної книги «Боягузам не місце в політиці», яку вона суто випадково прихопила з собою. Емі не могла сховатися тепер навіть у такому нібито потаємному місці, як вестибюль на третьому поверсі. Бо там або пані фон Дітріхштайн брала інтерв’ю в якихось знаменитостей, або пан фон Дітріхштайн шукав якесь гарне місце для фотозйомки. Тому Емі день у день приходила після сніданку разом із двома своїми молодшими сестричками в дитячу кімнату й залишалася там. Каролін, вихователька, великодушно закривала на це очі. Вона була приємною, турботливою особою, яка розуміла, що Емі в її любовних стражданнях потрібне якесь місце для сховку. І розрада.
— Якщо ми якось цьому не зарадимо, то бідолашку ще, чого доброго, забере Біла Пані, — бідкалась вона.
— Я думала, вона приходить лише вночі.
Каролін похитала головою: