— У відпочинковому комплексі завтра буде небагато роботи, тому пан Фіньґергаймер зможе обійтись без вас. Отже, завтра рівно о 19.00 біля панорама-люксу. І, будь ласка, в уніформі.
Він уже крутнувся, аби йти геть, а тоді ще раз озирнувся.
— Ви часом не бачили тут мсьє Роше з кішкою? Чи просто кішку?
Я мовчки похитала головою.
— Я так і думав.
Ідучи геть, він прицмокнув. Я зачекала, поки його кроки на сходах затихнуть, а тоді тремтячими ногами зайшла назад у пральню. Мсьє Роше і кішки там уже не було. Вони, мабуть, втекли в безпечне місце, скориставшись одним із задніх виходів. Павел врятував сорочку від безповоротної загибелі й повісив її на вішак. А Бен натягнув футболку.
Я виснажено впала на стілець.
— На чому ми закінчили? Ага, якщо пан Губер таки готельний викрадач, то я маю дізнатися про це не пізніше ніж зараз. Тобто перед тим, як залишусь наодинці з маленькою Дашею в панорама-люксі. А озброєний пан Губер буде в кімнаті поруч.
Бен закотив очі.
— Ти що, знову за своє? Я ж тобі вже пояснив… Ет, з мене досить. Я йду.
— Іди-іди, — сказала я йому вслід. — Там точно є ще купа телефонів, які потрібно відремонтувати.
— Вона дуже втомлена, — сказав Єгоров, не беручи до уваги той факт, що Даша щойно бадьоро стрибала на велетенському, королівських розмірів ліжку своїх батьків, захоплено вигукуючи моє ім’я. — Гірське повітря та ігри в снігу сприяють тому, що вона швидко засинає.
Я проїхалась рукою по уніформі, яка сиділа на мені бездоганно, і посміхнулася усмішкою Мері Поппінс. Він ні в якому разі не повинен думати, що непосидючі діти можуть бути для мене якоюсь проблемою. Тим паче вона була сама.
Даша спробувала зробити перекид. Я не розуміла, що вона говорить, та побоювалась, що це було щось типу: «Ходи, Фанні, спробуй теж перекинутись».
— Вона вже поїла, почистила зуби, і книжку «на добраніч» я їй теж почитав. — Єгоров якось нервово смикнув свого чорного метелика. Як і всі чоловіки в сьогоднішній вечір, він одягнув смокінг. І хоча його коштував напевно в двадцять разів дорожче, ніж інші, та на вигляд він нічим не вирізнявся.
Коли я прийшла до панорама-люксу, то Стелли Єгорової, на превеликий жаль, я там не застала.
Вона зі своїм песиком уже спустилася вниз на привітання з шампанським, де попри те паралельно давала ексклюзивне інтерв’ю панові фон Дітріхштайну. А її шию прикрашав діамант «Надежда».
Я сподівалася, що завдяки моїй сьогоднішній роботі нянею зможу першою побачити цю відому прикрасу. Ґрейсі, Емі й Медісон, а передусім пані Людвіг через це мені надзвичайно заздрили. Хоча пані Людвіг більше цікавилася сукнею. Я зустріла її і пана Людвіга, коли вони, тримаючись за ручки, поверталися з пообідньої кави до себе в номер. Через хвилювання пані Людвіг не могла доїсти своє тістечко, та навіть пан Людвіг виглядав дещо знервованим. Він повторював у коридорі кроки вальсу, поки пані Людвіг жваво зі мною розмовляла, перескакуючи з теми на тему. Нарешті сьогодні настав цей довгоочікуваний день. Коли пані Людвіг довідалась, що я проведу вечір у панорама-люксі, в неї аж очі загорілися.
— Ох, яка ж ви щаслива, — вигукнула вона. — Ви зможете першою побачити таємничу королеву балу. Як гадаєте, вона одягне блакитну сукню під колір каменя? Проте їй, брюнетці, більше личить червоний. Та їй усе личить, на відміну від мене, старої… я переймаюсь своєю сукнею. Вона занадто відкрита. У моєму віці не варто носити таке глибоке декольте. Я так не хочу зганьбитися. Поділ сукні такий довжелезний, і в ній я можу рухатися лише маленькими кроками — що, коли я перечеплюсь і впаду? А якщо це станеться під час танцю?
Пан Людвіг поклав їй руку на плече.
— Усе пройде чудово, моя прекрасна! Я чекатиму тебе тут, унизу, біля сходів. А ти злетиш ними вниз, наче ангел, я в цьому впевнений. І якщо в танці щось і піде не так, то максимум через те, що я наступлю тобі на ногу.
Пані Людвіг засміялася і притулилась на мить своєю сивою головою до його плеча.
Ох, ці двоє були просто занадто милими! Коли я постарію, то теж хочу мати такого пана Людвіга під боком, котрий ніжно цілуватиме мене в тім’ячко.
— Мавпа, з якою вона завжди засинає, називається Алексей. — Єгоров продовжував давати мені інструкції, поки Даша підійшла до кульмінації свого номера зі стрибків на ліжку. — Це моє друге ім’я. Алексей сидить поряд на Дашиному ліжку. Та якщо вона захоче, то може спати в нашому, я це їй уже пообіцяв. — Він дещо збентежено усміхнувся. — Вона й так майже завжди приходить до нас уночі…
Я з розумінням кивнула. Як на мене, то Даша може ще трішки подуріти. А я із задоволенням би спробувала зробити перекид. Звісно, тоді, коли Єгоров піде.
Він кинув погляд на свій годинник.
— Раптом щось, — він показав поглядом на підлогу, — ви знайдете нас прямо тут, унизу.