— Ми вирішуємо проблему зникнення цивілізацій. Як можна довіряти чорним в такому серйозному питанні? Нонсенс! Десять життів — мізерна плата за розкриття істини.
Тобто, два трупи ми все ще не знайшли.
І тут я зрозумів, що десь і колись містер Ґійом переступив межу, яка відділяла його від Чудесників. Реальний стан справ перестав його хвилювати, а в яку фігню вірить сектант — оточенню без різниці. Це було навіть кумедно — стільки разів чути, як із чорних в білі, і раптом побачити, як з білих — в чорні.
— Ну, якщо ми отримаємо підтвердження сказаного вами від НАШОГО керівництва, то ніяких проблем, — в кінці-кінців, хто я такий, щоби перевиховувати начальників? — Природньо, ви допоможете нам з пошуком та ідентифікацією решти тіл — діти повинні бути поховані нормально.
На слові «діти» його перекосило. Напевне, це його біла натура так само рвалася назовні, як час від часу — моя чорна, от тільки домовитися з нею в нього не виходило.
— Мовчати!!! Або Рек займеться вами негайно! І не робіть вигляду, що вас турбують чиїсь кості. Забирайте свої речі і вимітайтеся, а то згорите разом з будинком!
На останній фразі кістлявий Рек посміхнувся якось особливо гидко.
Я з власного дому йти не спішив.
Вельмишановний метр Ґійом серйозно помилявся. По-перше, на його бойовика мені сто разів начхати — я не був одним з тих сучасних некромантів, у котрих від слова «чистильник» жижки трясуться. У випадку чого, цій парочці не допомогли би усі їх амулети — школа Сатала, вона не просто так. По-друге, мені було не байдуже, а значить, у Ґійома намічалися проблеми.
Крім того, не лише урядові емісари можуть убивати безкарно, правильно? Я пригадав результати обслідування мого будинку, відвернувся від цих виродків (удару в спину можна не остерігатися — вони ж не маніяки давати мені привід для самозахисту). Під стелею кімнати проходив ліпний бордюр з листочків і квіточок, і якраз в кутку він приховував під собою Печать захисного периметра — в такій глухомані нема колективного захисту, охорону ставлять на кожну споруду окремо. Що таке для мага моєї кваліфікації зламати одне благеньке прокляття?
— Можна поцікавитися, що ви робите? — Ґійом знову був абсолютно спокійним.
— А це, ніби, божий суд. Зараз ніч, захисного периметра на цьому будинку більше не існує, і будь-яке страховище може сюди зайти. Якщо вам вдасться накивати п’ятами — хай вже буде, можете йти.
Ґійом насупився.
— Ви ж, ніби, на мага вчилися? Ви уявляєте собі імовірність появи прямо тут і зараз хоч скільки-небудь сильної тварюки?
— Зате я знаю одну тварюку з високими моральними принципами! І вона виключно мобільна.
Фактично, завжди знаходиться там, де як, якщо не натурою, то ментально. Шерех якраз закінчив обслідувати приміщення, переконався, що пасток на нього нема, і почав стрімко проявлятися в реальності.
Простір закипів вихором чорного листя, від близькості потойбічного навіть мені стало не по собі, але я стоїчно терпів (раз уже поклався на цю потороч, нічого не поробиш). Цікаво, він лише налякає їх до безтями, чи все-таки з’їсть?
«З’їм!» — видав Шерех сердитий образ, і в кімнаті запахло аміаком.
Я запізніло згадав про бурий слиз — тепер же підлогу не відчистиш, лише міняти. Надворі басовито брехонув зомбі. Якщо подумати, то я з самого початку мав над Ґійомом беззаперечну перевагу, мені просто з законом зв’язуватися не хотілося, а з Шереха — що візьмеш. Коли безкінечний шелест схлинув, посеред кімнати залишилися ми з містером Брайєном, і пузирилися дві купи слизу з вкрапленнями костей.
— Ти як?
— Мені треба вийти! — шеф «нагляду» зсудомлено стис ноги і кинувся надвір.
М-да, це він ще добре себе контролює, а то було би в мене три купи лайна на підлозі. Хоча, на одну більше, на одну менше… Я відкрив вікна, закрив двері і пішов на кухню, заварювати для Брайєна щось заспокійливе — в такому стані він нікуди не піде і не поїде.
— Яка сволота, подумати лишень, яка сволота! — бурмотів шеф, ковтаючи трав’яний чай.
Скорше за все, це він не про Шереха.
— А хто нині хороший? — цинічно знизав плечима я.
— Але ж ви…
— Отож, я. Підвів цих двох під монстра, абсолютно точно знаючи, чим все закінчиться. Тому що вдруге такої можливості би не було — він би навішав нам всім локшини про державну необхідність і драпонув би.
— Може, справді… — у Брайєна заворушилося сумнів.
— Фігня! Чорний Круг дає повний доступ до особи небіжчика. Заклинатель отримує вичерпний опис чужого життя (я знаю, я цим уже займався). Але організувати ритуал вони вирішили лише після того, як вбили десятьох дітей і нічого не вияснили. Не сперечайся, я за датами бачу, що так і було! Чорний вони, бачте, не вірять, а вбивцям маленьких дівчаток — прошу дуже!
Це було найбільш образливо. Я за своє життя майже нікого не вбив (принаймні — свідомо), а ці типи спланували справжню бійню і — нічого! Більше того, наш дорогоцінний уряд (начистити б його колективне рило) все це санкціонував. Навчити некроманта, бачте, було не комільфо, а діток патрати — запросто.
Добре, Шерех з ними, з небіжчиками. Як би самому тепер не попасти під роздачу…
