— Зайдемо всередину? — запропонував полковник
Тримався він якось надто спокійно (це мені не подобалося), і очі, як на чистильника, в нього були надто розумні (недобрий знак). Я одразу провів його у вітальню (чого тягнути кота за хвіст?); погляд, мимохідь кинутий полковником туди, де все ще видно було пляму від відсутньої шафи, сказав мені про причину візиту все — Брайєн розколовся. А мені здавалося, шеф уміє тримати язика за зубами! З іншого боку, спілкування з Шерехом міняє людину (по собі знаю), а тут ще карантин… Залишалося зрозуміти, чому Райк не привів з собою штурмову бригаду.
— Знаєте новини? — байдужим тоном поцікавився незваний гість.
Руки полковник тримав за спиною і хапатися за Джерело, ніби, не поспішав.
— Які?
— Великі боси хочуть влаштувати в нашому окрузі полювання на Чудесників, тих самих, про яких ваш друг-небіжчик встиг повідомити пресу.
Мене пересмикнуло. Про «друга» він, звичайно, знущається, але ж і не прикопаєшся ні до чого!
— Ну, і?
— І мені не потрібна під боком банда придурків, які намагаються знайти кішку там, де її нема.
— А я тут при чому?
— При тому, що першим ділом я відправлю запит про причини вашого імунітету до Шереха і особливостях поведінки цієї потвори.
Він міг не продовжувати. Першим Чудесником, якого найде осатаніла від відсутності доказів команда, буду я, і плювати вони хотіли на особливості Джерела. Пауза затягувалася.
— Це був самозахист!
— Раніше за такий «самозахист» на вогні палили, — жорстко обірвав мене Райк, — вважалося, що чорний маг, який спробував чужої крові, уже не здатний зупинитися.
Враховуючи властивості нашої натури, такий підхід був небезпідставний. Але не зараз, не зі мною! Я б і пальцем не торкнувся того придурка, якби він не зазіхнув на мій дім (МІЙ дім!). Невже, все-таки, Каштадар? Бігати Краухардом зі звинуваченням у вбивстві — дурна справа, у нас маніяків не люблять.
— Коротше, продовжив Райк, не дочекавшись заперечень, — Брайєн бачить лише один вихід — заставити покровителів Ґійома замилити справу. Ваші з Ґаном покази тут не допоможуть: ти — зацікавлена особа, він — тимчасово недієздатний. Аура в конференц-залі співпадає з відбитком на костях, але цього мало, потрібні матеріальні докази. І ти допоможеш їх добути.
— Це як?
— Трупів повинно було бути десять. Є думка, що два ритуали вони провели прямо в шахті.
В шахті. На місці загибелі сотень людей, в абсолютній темряві, яку промені світла не розсіювали тисячоліттями. В пеклі.
— Я туди не полізу!
— Полізеш, — усміхнувся чистильник, — ту щелепу Ґійом кудись заникав, підтвердити твій звіт нема кому. Ти допоможеш знайти місце, де лежав труп.
Я моментально зрозумів хід його думок і обурився.
— Це був не Круг а частковий ритуал! Орієнтуватися під землею я не зможу, все, що у мене є — візуальні образи останніх днів. Картинки!
— Місце смерті розпізнати зможеш? — прищурився Райк.
Я сконцентрувався, копаючись в уривках чужої пам’яті. Де ж це було? Якийсь боковий віднирок, де ледве живий від спраги і недосипання чоловік наскочив на стрімко визріваючих ґоулів. Небіжчик і сам ледве розумів, де знаходиться.
— Це дурна ідея.
— Інших нема. Здавати тебе Брайєн не хоче, а мені тут не потрібне полювання на чаклунів — половина спеців тут же познімається з насиджених місць.
Та і мені пригоди ні до чого — я лише оце нерухомість купив, усі гроші в неї вбухав.
— Добре. Тільки… тойво…
— Все буде організовано професійно! — гордо стрепенувся полковник і, не прощаючись, рушив до дверей.
Гадюка! І Брайєн теж сволота. Знайшли, розумієш, крайнього! Що ще раз доказує, що від НЗАМПІС самі лише неприємності.
— Проблеми? — в дверях стояв занепокоєний Чвертка.
Сказати йому, що мене знову пошили в дурні? Ні за що!
— Ні, допомогти просять, — в кінці-кінців, це майже там. — Що б ти знав: я тепер в «нагляді» на півставки.
Чвертка підняв брову.
— Ти ж, ніби, не хотів у них працювати?
— І зараз не хочу, але змушений віддавати «борг батьківщині».
Ворогові не побажаєш такого кредитора. Я плюнув спересердя і поїхав на Вузлову: днями повинні були доставити замовлені мною речі, треба було влаштувати так, щоби для доставки їх на ферму не потрібна була моя присутність.
В групу функціонального проектування об’єктних стратегій (вона ж — відділ з Боротьби з Теологічною Загрозою), підбирали співробітників самотніх і, якщо можливо, таких, що мали б особисті рахунки з основними фігурантами проекту. Це було неважко — надто багато хто пам’ятав останню спробу ощасливити світ будь-якою ціною, час ще не встиг позакривати всі борги і заспокоїти пристрасті. Число членів групи ніколи не перевищувало двадцяти п’яти чоловік. У випадку необхідності, беззмінний командир мав право задіяти в роботі будь-яку кількість співробітників міністерства, але робив це, як правило, не висвітлюючи на широкий загал. Проколів у групи до цього часу не було, правда, активних бойових дій — теж.
В оточенні людей, які знали його півтора десятки років, Ларкес не вважав за потрібне прикидатися, свої емоції перший помічних міністра виражав, як і звик — жестами. Тут його дивацтва знали і розуміли.
