Житіє моє полностью

— Що ж тепер робити? — повільно повертався до дійсності шеф.

— А що такого? За Шереха ми не відповідаємо. Що до відвертаючих знаків, то я периметр новий хотів зробити, по межах цілої садиби. Якраз усі Печаті приготував, залишалося тут погасити, а там — ініціювати, сьогодні і збирався цим зайнятися. От і погасив.

— Хіба так роблять?

— А як роблять? Створення периметра в периметрі на порядок ускладнює ритуал, у кого хочеш запитай!

— І Печаті точно є?

— Хочеш, покажу?

— Не треба, я ж якраз і приїхав для того, щоби проконтролювати. На те, що вони тут теж з’являться, ми ніяк не розраховували.

— Тим більше, що один з них був чорним, — підтримав я новонароджену змову.

Містер Брайєн серйозно кивнув.

— Яка прикра випадковість! Таке може статися з кращими з нас.

— Амінь.

Шеф твердою рукою поставив горнятко на стіл і поїхав викликати труповозку. Бригада з НЗАМПІС приїхала лише вранці. Природньо, від підлоги вітальні на той час залишилися лише спогади.

Грошей на заміну долівки мені ніхто не запропонував.

Друга інкарнація «Біокіна» здійснилася.

Шлях до визнання світом моєї виключної геніальності почався прозаїчно — з інтенсивної переписки і з замовлення тисячі дрібниць. Визнаю, до зустрічі з Ґійомом я вагався — не хотілося виявитися персонажем книжки про безумного алхіміка, який вирішив ощасливити людство конструкцією з мідних казанків і пропелерів, зібраною в стодолі з дровами. Але якщо вже білий маг зумів опанувати некромантію, то чорному вирішити проблеми ідіотський бактерій — плюнути і розтерти. Заради великого діла довелося купити дім повішеника цілком, благо запросили за нього копійки — після трьох смертей там погодився би жити лише божевільний (ну, або чорний маг). До речі, підлогу у вітальні я міняв сам, в смислі, з молотком в руках, теслі о них навіть торкатися не хотіли, добре, хоч матеріал погодилися привезти.

Цікаво, що скаже Йоган, коли почує про причини ремонту?

Разом з моїми компаньйонами по новому проекту до свого сина приїхав Чвертка.

— Ти-то чого сюди приперся? Ти ж, ніби, автомобілями займатися хотів.

Зовнішній вигляд місцевих вантажівок цілком міг викликати у алхіміка інфаркт.

— Не пішло, — стенув плечима Рон і стишив голос, — ти тільки нікому не кажи, добре? Пам’ятаєш, я з родичами полаявся?

— Ну і що?

— Мені недавно шепнули — моя матуся хоче оголосити мене несповна розуму.

— Та ну, дурниці які! Дядькові своєму сказав?

— Сказав. Він порадив мені щезнути на деякий час. У моєї мами специфічні знайомства серед цілителів, так що може і вдатися. Потім все життя буду доказувати, що не псих.

— М-да, — виявляється, мої родичі — ще не найгірший варіант. — Але місце ти все-одно вибрав невдале.

— Боїшся конкуренції? — примружився Рон.

— Ні разу! У мене тут уже репутація, клієнти.

— Ну-ну. За патент не турбуйся, я все зробив. До-речі, камуфляжом зацікавилися воєнні.

Велика хата одразу стала шумно і тісною. Перші три дні мандрівники просто оговтувалися і ділилися зі мною (!) враженнями від поїздки. Я їм що, емпат-сповідач? Чвертка посміювався над кількістю пересадок (до речі, мені довелося робити на одну більше), Полак обурювався відсутністю сервісу (він просто ніколи не возив у багажі мотоцикла). Що до Йогана, то його шокували складні просторові переміщення; я навіть не впевнений, що він за необхідності зміг би знайти дорогу назад. Білий припер з собою гору бідонів і акваріумів і досі не усвідомлював свого щастя — нічого не поцупили і не розбили.

А вечорами Полак слухав музику на моєму грамофоні.

Ось коли я пошкодував, що затягнув з доставкою спорядження! Відправив би їх всіх в стодолу, трудитися, та й по всьому. Самий лише опис і розпакування такої кількості барахла зайняв би тиждень! Але гроші знову доводилося економити, тому відмовитися від халяви я не зміг (тут виявилося доречним моє знайомство з бавовнярами — вони замовили для себе цілий состав, у них залишалося місце), за що розплачувався тепер власною кров’ю. Нічого, ще пару днів, всі займуться справами і відчепляться, нарешті, від мене.

Йшли дні, за турботами причина заміни підлоги у вітальні якось забулася. Я звик, що мої начальники не обмежені в проявах влади, і за необхідності здатні списати все. Це я помилявся

Повернення до реальності було жорстким — до мене приїхав Лемар (помічник Брайана, який заміщав відсутнього шефа) і притягнув з собою старшого чистильника з повним набором бойових амулетів.

— Полковник Райк хоче з вами перебалакати! — цвірінькнув підлий тип і бадьоро пострибав до свого автомобіля, очевидно, не маючи бажання бути присутнім при розмові бойових магів.

Я намагався усвідомити серйозність своїх нових проблем (чорні просто так одне до одного в гості не ходять).