Настрій псувало лише тихе нашіптування, яке я списував на уривки особи Мессіни Фаулер. Чудесники, вони ж організація, така як НЗАМПІС, так же? А чи довго я протягну, якщо задумаю кинути виклик «нагляду»? Все залежить вид того, скільки разів вони готові спробувати. Білі дуже послідовні і виключно дотошні (неприємна властивість для особистого ворога). Чи не станеться так, що страшна помста буде не з мого боку, а в мій бік?
Хоча..., довго такі думки в голові у чорного не трималися.
VII. Прикладна магія
Уявіть собі хату серед кам’янистих пагорбів. Місцевість, в якій життя несміливо тулиться до самого дна долин, наче ховаючись від поглядів з гірського хребта, що сірою хвилею підіймається на небокраї (з іншого боку, якщо знати,
А потім настає шоста година ранку, прокидається Полак і виясняє, що кіт на ім’я Бандит знову насцяв йому в капці. І світ наповнюється гнівними зойками колишнього директора «Біокіну», який гучністю компенсує невміння правильно лаятися. Потім він шукає кота, потім віник і знову кота. На той час піднімаються Йоган і Чвертка, які починають по черзі то сварити, що заспокоювати страждальця.
День уже відбувся.
Я не спішу вилазити з-під ковдри. Мої капці в безпеці, і навіть шум, піднятий навколо блохастого шкідника, долітає до спальні добряче приглушено. Інакше для чого тоді потрібна чорна магія? Знали б суворі викладачі, на що я буду розтрачати високе ремесло! До того моменту, коли Полак заспокоїться і почне готувати сніданок, залишається чверть години, які можна потратити на філософські роздуми.
Наприклад про те, що сите життя і слабкість конкурентів діють на чорних магів розслабляючи.
Колись я був гордим, бадьорим і голодним, ішов до своєї мрії, сам і без копійки в кишені підкоряв Редстонський університет, за жалюгідну сотню крон ганяв нежитів з фермерських стаєнь... Тапер в зачарованій шухляді мого бюро лежав диплом (подвійний – алхіміка і мага), посади у мене теж були дві (штатна і позаштатна), а «дім повішеника» місцеві встигли переіменувати в «садибу Тангора». Добре!
Вороги у мене теж були не якісь-там-собі, а Чудесники – злобні сектанти з комплексом на чорну магію (пересічний білий від такої новини сам вдушився би). І хрін толку? Життєвий тонус це мені ніяк не піднімало. Скільки раз я обіцяв сам собі сотворити периметр дальнього виявлення? Задумка шикарна – комбінувати чорні знаки з білими (Йоган божився, що може зробити амулет, який розпізнає емоційний стан людини), але далі обіцянок собі справа не пішла – ліньки. Ходити треба, місця вибирати, заготовки обробляти, зачаровувати... Да ну їх до Шереха! До речі, присутність у моїй голові цього людожерського страховидла теж перестало викликати протест. Бувають же у людей глюки! Мій, принаймні, справжній. Навіть записи в щоденнику я навчився ігнорувати.
Можна скільки завгодно твердити собі, що світ сповнений злих сектантів, що надія на спокій марна, а спати на бомбі спокійніше, ніж жити без бомби. Але коли вечорами тебе чекає велика затишна господа, на кухні хтось звично возиться, а коридорами, як невпокоєний дух, блукає замислений білий маг, відчуття реальності притупляється. Буття, так би мовити, перемагає свідомість. Виникає протиприродне бажання припинити суєту, погрітися на сонечку (благо, літо і ні хмаринки), а може, навіть, написати вірша.
Все, гримлять посудом, зараз будуть омлет смажити. Пора вставати.
Глава 21
В Суессоні я освоївся, можна сказати – проріс корінням. Від того, щоб остаточно не перетворитися на кабачок мене утримувала лише думка про скарби мешканців Кейптауера: якщо потривожений в підгірній фортеці голем – їх робота, то піднявши зомбі тих часів я зможу взнати таке, таке... Далі моя фантазія відказувала. А те, що спрямувати свої питання предкам чиновників змусила тінь всесвітньої катастрофи, так це специфіка жанру. Ну, не люблять живі люди турбувати мертвих!
