Він розрахувався з барменом і виїхав на міст Ганді. Прохолодний вітерець із затоки овівав обличчя. З’їхавши з мосту, звернув наліво — у бік аеропорту і зупинився біля першого ж мотелю, в якому ще горіло світло.
Літня пара — власники мотелю — сиділа і слухала по радіо пристрасну кубинську румбу. Між ними стояла пляшка житнього віскі. Бонд оповів їм казочку про проколоту шину десь між Сарасотою та Сілвер Спрінґс. Це їх анітрохи не зацікавило. Зраділи тільки, коли зметикували, що з нього можна здерти десять доларів. Бонд підігнав авто ближче до кімнати № 5. Власник мотелю провів Бонда у помешкання й увімкнув світло. У номері були душ, двоспальне ліжко, шафа для одягу і два стільці. Кімната витримана в біло-блакитних тонах та чиста. Бонд із вдячністю поставив свою валізу на підлогу і побажав господареві доброї ночі. Роздягнувшись, поскидав одяг на стілець. Швидко прийняв душ, почистивши зуби, прополоскав горло холодною водою, і шмигнув у ліжко.
Майже відразу поринув у міцний сон без будь-яких видінь. Це була перша ніч, відколи він прибув до Америки, що не думав про чергову вранішню битву.
Прокинувся опівдні й прогулявся доріжкою до кафетерію, де тамтешній кухар умить приготував йому апетитний тришаровий сендвіч та горнятко кави. Бонд повернувся в кімнату і написав детальний рапорт для відділу ФБР у Тампі, не згадавши лише про золоті монети в ємностях з отруйними рибами, побоюючись, щоби «Містер Біґ» не згорнув свої операції на Ямайці. Суть і деталі цих операцій ще слід було з’ясувати. Бонд розумів, що збитки, які він заподіяв чітко налагодженій машині «Біґа» в Америці, не мають стосунку до головного завдання — виявлення джерел надходження золотих монет, заволодіння ними і, по змозі, знищення самого «Містера Біґа».
Він помчав в аеропорт і ледве встиг на сріблястий чотиримоторний літак — лише за кілька хвилин до вильоту. Авто Лейтера залишив на паркінгу, повідомивши про це ФБР у рапорті. Зрозумів, що потреби в цьому взагалі-то не було, бо помітив чоловіка в плащі, котрий тинявся біля кіоску зі сувенірами, але нічого там не купував. Плащі служили неодмінним атрибутом людей із ФБР — майже таким самим, як жетони у поліцейських. Бонд був майже впевнений, що вони хочуть пересвідчитися: він таки сяде в літак. Вони будуть просто щасливі попрощатися з ним. Щоразу, коли він прилітав до Америки, за ним залишалася купа трупів.
Перед тим, як піднятися на борт літака, Бонд зателефонував у госпіталь Сент-Пітерсберга. Краще б він цього не робив! Лейтер іще не приходив до тями, тож нічого втішного не повідомили. Так, так — вони негайно йому зателефонують, щойно будуть якісь новини.
Була вже п’ята, коли літак, поколувавши над Тампою, узяв курс на схід. Сонце висіло низько над горизонтом. Великий реактивний літак з Пенсаколи шугонув мимо них, залишивши за собою чотири струмені пари, що майже нерухомо зависли в повітрі. Невдовзі небесний корабель завершить тренувальний політ і приземлиться на узбережжі, вщерть забитому «олдстерами» в сорочках а ля Гаррі Трумен. Бонд був радий, що летить до м’яких зелених пагорбів Ямайки і залишить позаду великий дзвінкомонетний континент під назвою «Ельдоларадо».
Літак проминув перешийок Флориди, акри джунглів та боліт без жодних слідів людської присутності; габаритні вогні на крилах миготіли червоним та зеленим у темряві, що чимдалі густішала. Невдовзі вони вже були над Маямі, над її східним побережжям, артерії якого так і сяяли неоновими вогнями.
Убік від аеропорту відходило шосе номер 1 і зникало десь на узбережжі, звиваючись золотою стрічечкою вогнів мотелів, заправних станцій та фруктових кіосків, тягнучись через усю Палм-Біч та Дейтону аж до Джексонвілля — за три сотні миль звідси. Бонд пригадав свій сніданок у Джексонвіллі лише три дні тому — й усе, що сталось опісля. Невдовзі, після невеличкої стоянки в Нассау, вони полетять на Кубу, туди, куди «Містер Біґ» вивіз Солітер. Вона почує шум літака, й, можливо, інстинкт змусить її підвести голову та відчути, що цієї миті він десь зовсім поруч.
Бонд розмірковував, чи зустрінуться вони колись іще — аби завершити те, що розпочали. Але це станеться пізніше — коли він виконає своє завдання — в кінці того небезпечного шляху, на який ступив три тижні тому в туманному Лондоні. Й тоді Солітер стане йому своєрідним призом!
Після ранньої вечері з коктейлями прибули в Нассау і півгодини провели на таки найрозкішнішому острові світу — піщаному клаптикові суші, де сотні мільйонів стерлінгів сторожко влягаються на столики для гри в канасту і де бунгало, заледве прикриті панданусами79 та казуаринами80 — вартістю п’ятдесят тисяч — безустанно переходять із рук в руки. Невдовзі вони полишили невеличке Нассау і незабаром уже пролітали над мерехтливими перламутровими вогнями Гавани, що своєю пастельною скромністю разюче контрастували з первісною кричущістю барв нічних американських міст.
