Ніхто не пробував висадитися на острові вдень, а після двох нещасних випадків жоден сміливець навіть не намагався зробити це й уночі.
Першу спробу вчинив місцевий рибалка, котрий наслухався оповідок про заховані тут скарби, що їх не змогли затьмарити навіть байки про тропічних рибок. Якось темної ночі він вирушив уплав до острова, а наступного ранку його тіло прибило до рифів. Акули з баракудами мало що з нього лишили — тільки кістяк і фрагмент стегна.
Того самого часу, коли рибалка мав би доплисти до острова, селище бухти Акул здригнулося від громоподібного барабанного дробу. Здавалося, він долинав із глибини коралового острова і скидався на гуркіт барабанів вуду. Спочатку неголосний, перестук поступово почав наростати й досягнув рівня оглушливого крещендо. Поволі затихаючи, врешті завмер. Усе це тривало хвилин п’ять.
Відтоді острів став «жу-жу»87 чи «обі»88, як це ще називають на Ямайці, й навіть у денний час човни намагалися триматися від нього подалі.
Саме тоді Стренґвейз зацікавився цією справою і надіслав у Лондон детальний рапорт. Із 1950 року Ямайка стала важливим стратегічним об’єктом через виявлені там величезні поклади бокситів та появу на острові компаній «Рейнольдс метал» і «Кайзер корпорейшн». На думку Стренґвейза, уся ця бурхлива діяльність на острові Сюрпризів цілком могла бути пояснена спорудженням тут секретної бази одномісних підводних човнів — на випадок війни. Тим більше, що бухта Акул була на перетині морських шляхів кораблів «Рейнольдса», котрі курсували в порт Охо-Ріос — за кілька миль нижче.
Лондон ознайомив із рапортом Вашингтон, і отоді-то й з’ясувалося, що синдикат, який придбав острів, належить «Містерові Біґу»!
Усе це відбувалося три місяці тому. Стренґвейзу було наказано будь-що потрапити на острів і доконче з’ясувати, що ж насправді відбувається там. Він провернув неабияку операцію. Орендував шматок землі під назвою «Гарна пустеля» у західній частині бухти Акул. Тут збереглися руїни однієї з найвідоміших ямайських садиб початку ХІХ століття, а також височів сучасний пляжний будинок — навпроти острова Сюрпризів та стоянки яхти «Секатур».
Із морської бази на Бермудах Стренґвейз привіз двох першокласних плавців і встановив цілодобове спостереження за островом у біноклі денного та нічного бачення. Нічого підозрілого помічено не було, тож однієї тихої темної ночі він відправив туди плавців з інструкціями дослідити підводні підступи до острова.
Стренґвейза охопив жах, коли за годину після старту сміливців, яким треба було подолати плавом триста ярдів, зі скель острова знову почулося оглушливе биття барабанів.
Тієї ночі плавці не повернулися. Наступного ранку їх прибило до різних кінців бухти — точніше, те, що залишили з них акули й баракуди…
У цьому місці розповіді Бонд урвав Стренґвейза.
— Чому ви постійно торочите про акул і баракуд? Вони не такі вже й кровожерливі у цих водах. До того ж їх не настільки багато на Ямайці, й вони зазвичай не бенкетують уночі. Так чи інакше, я не вірю, що вони нападають на людей, якщо не зачують у воді запаху крові — хіба що часом можуть хапнути плавця за ногу — суто з цікавості. А раніше подібні випадки вже траплялися на Ямайці?
— Ні — відтоді, як у 1942 році в гавані Кінґстона акула відкусила ногу дівчині, — пояснив Стренґвейз. — Дівчину тягнув на буксирі швидкохідний катер, і вона виробляла у воді різноманітні сальто. Її білі ноги, певно, видались акулам особливо апетитними. А ще й така швидкість! Тут усі погоджуються з вашою теорією. До того ж мої люди мали зі собою гарпуни та ножі. Тож я гадав, що зробив усе для їхньої безпеки. Який жах! Можете уявити, як я тоді почувався. Відтак уже ні до чого не вдавався, намагаючись отримати офіційний дозвіл на відвідання острова через Міністерство у справах колоній Великої Британії і Вашингтон. Острів, розумієте, нині належить США. Усе просувається до біса повільно — до того ж у мене нема нічого конкретного на людей «Біґа». Скидається на те, що в них надійне прикриття у Вашингтоні — та ще й тямущі юристи. Словом, ми тут застрягли. У Лондоні мені звеліли дочекатися вашого прибуття.
Стренґвейз зробив добрячий ковток віскі й очікувально поглянув на Бонда.
— А де зараз яхта «Секатур»? — поцікавився той.
— Усе ще на Кубі. Згідно з даними ЦРУ, за тиждень вирушає у зворотний рейс.
— А скільки ходок вона вже зробила?
— Приблизно двадцять.
Бонд помножив сто п’ятдесят тисяч доларів на двадцять. Якщо його здогадка правильна, то «Містер Біґ» уже викачав з острова не менш як мільйон фунтів стерлінгів золотом.
— Я готувався до вашого приїзду, — сказав Стренґвейз. — Для вас уже облаштований будинок у «Бо Дезерт», і я вам придбав авто — «Санбім-тальбо»-купе. Нові шини. Швидкісне. Машина саме для цих доріг. І у вас буде надійний провідник — тубілець з Кайманових островів89. Звати його Кворрел90. Він найкращий плавець і рибалка на всіх Карибах. Дуже тямущий. Чудовий хлопчина.
