Звіти підтверджували, що за останні півроку яхта прибувала у порт нерегулярно і завжди причалювала на приватній верфі «Уроборос Верм & Бейт шіпперз»25 — вочевидь, цілком невинної компанії, яка постачала живу наживку для рибальських клубів Флориди, Мексиканської затоки та прилеглих територій. Компанія мала прибутковий бізнес із продажу морських черепашок та коралів для прикрас, а також тропічних видів риб для акваріумів та, особливо, рідкісних отруйних видів, призначених для наукових потреб медичних і фармацевтичних закладів.
За словами власника-грека, колишнього торговця губками зі сусіднього містечка Тарпун Спрінгз, «Секатур» давала його фірмі великі прибутки, постачаючи королівських молюсків та інших черепашкових з Ямайки, а також рідкісні види тропічних рибок. Усе це компанія «Уроборос» купувала, зберігала на складах і вже звідти продавала товар гуртовим та роздрібним торговцям усього побережжя. Грека звали Папагос. На обліку в поліції не перебував.
ФБР за допомогою військово-морської розвідки спробувало прослуховувати радіосигнали з яхти. Але радіо на яхті здебільшого мовчало — за винятком коротких повідомлень при відході з Куби чи Ямайки: ті передавали відкритим текстом, але якоюсь невідомою мовою, і повідомлення неможливо було розшифрувати. Останній запис у досьє свідчив, що радист послуговувався мовою вуду — таємною мовою шифрів, відомою лише посвяченим, і що до наступного відходу яхти буде зроблено спробу залучити фахівця з Гаїті.
— Останнім часом знову почали з’являтися золоті монети, — повідомив лейтенант Бінсвангер, коли вони повернулись у його кабінет після нетривалої прогулянки в поліцейське Бюро обліку та реєстрації через дорогу.
— Лише у нью-йоркському Гарлемі — близько сотні монет за тиждень. Яка допомога від нас вам потрібна? Якщо ваші здогадки правильні й це таки гроші комуністів, то вони витрачають їх доволі швидко — поки ми просиджуємо свої задниці, нічого не роблячи.
— Шеф радить не квапитися, — озвався Декстер. — Сподіваюся, що ми невдовзі таки почнемо діяти.
— Це ваша справа, — пробурчав Бінсвангер, — але комісарові не подобається, що цей виродок гидить йому під двері, поки містер Гувер розсиджується у своєму вашингтонському кабінеті: ще й із підвітряного боку — аби не смерділо. Чому ми не кинемо його у камеру за ухиляння від сплати податків, зловживання поштовими відправленнями або паркування у недозволених місцях — біля гідранта чи вигрібної ями? Запроторити б його в міську в’язницю Нью-Йорка — і хай би вони там із ним попрацювали! Якщо цього не зможуть «федерали», то за це радо візьмемося ми.
— Ви що, хочете расових заворушень? — кисло заперечив Декстер. — Ви прекрасно знаєте, що проти нього нічого нема — і ми це знаємо. А якщо його вже за півгодини не звільнять — зусиллями чорнопикого адвоката, то тамтами вуду почнуть барабанити аж із самого Півдня. І те, що вони на таке здатні, ми знаємо пречудово. Пам’ятаєте 35-й і 43-й роки? Тоді нам доведеться кликати на допомогу армію! Ми аж ніяк не прагнули займатися тією справою. Президент наказав — от і вв’язались у неї.
Вони повернулися в бруднуватий кабінет Бінсвангера. Забрали свої пальта і капелюхи.
— Так чи інакше, дякуємо за допомогу, лейтенанте, — сказав Декстер з удаваною люб’язністю. — Ви нам дуже допомогли.
— Прошу дуже, — так само холодно відповів Бінсвангер. — Ліфт направо.
І різко зачинив двері.
Лейтер із-за спини Декстера підморгнув Бондові.
У повному мовчанні вони під’їхали до головного входу в поліцейське управління.
Уже на тротуарі Декстер повернувся до них.
— Зранку отримав кілька інструкцій із Вашингтона, — сказав безбарвним голосом. — Здається, мені доручили розплутувати ниточку, що веде у Гарлем, а ви удвох завтра вирушаєте у Сент-Пітерсберг. Лейтер повинен з’ясувати там усе, що можна, а потім вирушити на Ямайку разом із вами, містере Бонд. Тобто, — додав Декстер, — якщо ви цього захочете. Це — ваша територія.
— Звісно, — озвався Бонд, — я саме хотів попросити його поїхати зі мною.
— Чудово, — відповів Декстер. — То я повідомлю у Вашингтон, що все залагоджено. Щось іще? Зв’язок із ФБР підтримуйте через Вашингтон. Лейтер знає всіх наших людей на Флориді, йому також відомо, як виходити на зв’язок.
— Якщо Лейтер зацікавлений, а ви не заперечуватимете, — провадив далі Бонд, — то я би дуже хотів сьогодні з’їздити в Гарлем та роззирнутися, що там і до чого. Непогано було б мати уявлення, що відбувається у володіннях «Біґа».
Декстер замислився.
— О’кей, — сказав урешті. — Гадаю, це не зашкодить. Але не надто там висувайтеся. Будьте обережні, бо вам ніхто не допоможе. І не шукайте для себе й нас клопотів. Ми ще не визріли для цієї справи. А поки воно так, наша політика щодо містера Біґа така: «Живи сам і дай жити іншим».
Бонд запитально поглянув на капітана Декстера.
— А я в своїй роботі, — сказав він, — коли маю справу з таким, як «Біґ», дотримуюсь іншого принципу: «Живи сам, а помирають нехай інші».
Декстер стенув плечима.
— Можливо, воно й так, — зауважив, — але тут ви виконуєте мої накази, містере Бонд. Був би радий, якби ви їх дотримувалися.
