Параліч страху охопив його, коли він шанобливо вклонився; ледь насмілився чаклун підвести очі та поглянути на хробака. Та щойно почавши виконувати усталені колінопреклоніння, Еваг помітив, що червоні сльози Рлім Шайкорта більше не падають на пурпурові сталагміти; не лунало й жодного з тих звуків, які хробак зазвичай видавав, постійно роззявляючи й стуляючи свого рота. Врешті-решт наважившись поглянути вгору, чаклун уздрів мерзенно товсту масу чудовиська, яке зробилося таким великим завтовшки, що боки його звисали над краями п’єдесталу; побачив чаклун, що рот і очниці Рлім Шайкорта були заплющені, немовби той перебував у глибокому сні. І тоді згадав Еваг, як ворожбити з Туласку розповідали йому: щораз у фазі нового місяця хробак поринав у сон, він геть забув про це в своєму надзвичайному страхові та поганих передчуттях.
Украй збентежився Еваг, адже всі ті ритуали, яких він навчився від своїх побратимів, слід було виконувати лише тоді, коли сльози Рлім Шайкорта падали на долівку, а його рот із розміреною послідовністю розверзався, стулявся й розверзався знову; він не дістав жодних настанов щодо того, які ритуали були догідними й належними для справляння під час глибокого сну хробака. І, охоплений великим сумнівом, він мовив стиха:
— Чи пробудився ти, о Рлім Шайкорте?
Й здалося йому, що на ті слова відгукнулася сила-силенна голосів, які долинали з блідої розпухлої маси, яка лежала перед ним. Звук тих голосів був химерно приглушений, але серед них розрізнив він вимову Дуні та Укс Лоддана; а ще чулося там невиразне низьке бурмотіння чужоземних слів, у якому Еваг упізнав мову п’яти полярійців; а на тлі цього гомону він спостеріг, або так йому лише здалося, незчисленні півтони, що не були ані голосами людей чи звірів, ані звуками, які могли видавати земні демони. І голоси ті стали гучнішими, й перетворилися на галас, подібний до того, що здіймає тлумище в’язнів у якомусь глибокому кам’яному мішку75.
У невимовному жаху дослуха́вся він до того гармидеру, й невдовзі голос Дуні став виразнішим і перекрив собою решту, і багатоголосий галас і бурмотіння вщухли, ніби натовп, який принишк, аби почути свого речника. І почув Еваг голос Дуні, який промовляв:
— Хробак спить, але ми, кого цей хробак пожер, не спимо. Жахливо одурив він нас, адже з’являвся до наших домівок уночі, пожираючи наші тіла одне по одному, поки спали ми під тими чарами, які він на нас наслав. Він з’їв наші душі так само, як наші тіла, й воістину, тепер ми є частиною Рлім Шайкорта, однак існуємо лише немов у темній та сморідній в’язниці; і поки хробак не спить, ніхто з нас не має ані особистості, ані свідомості, але всі ми злиті воєдино з позаземним єством Рлім Шайкорта.
Тому, о Еваже, вислухай ту істину, яку ми довідалися завдяки нашій єдності з хробаком. Він урятував нас від білої погибелі та взяв на Йікілт з тієї причини, що лише ми з усього людства, чаклуни, відомі своїми видатними досягненнями та майстерністю, можемо витримувати те смертельне крижане перетворення, якого ми зазнали, ставати тими, хто дихає безповітряною порожнечею, і внаслідок цього, зрештою, робимося придатними на спожиток таким істотам, як Рлім Шайкорт.
Великим і жаским є цей хробак, і жодна жива людина не може навіть уявити того місця, звідки він прибув і куди повернеться. Й усевідним є хробак, лише невдогад йому, що ті, кого він пожер, пробудилися та свідомі всього, що коїться, поки він перебуває у глибокому сні. Але хробак, хоча й прадавніший за предковічні світи, не є безсмертним і має певну вразливість. Той, хто відає про час і спосіб скористатися з тієї вразливості та має достатньо мужності для цієї справи, з легкістю може його вбити. Час для цього діяння припадає на період його сну, тож ми заклинаємо тебе вірою Великих Древніх: вихопи з піхов того меча, якого носиш під мантією, і встроми в бік Рлім Шайкортові — адже саме у такий спосіб його можна вбити.
Лише так, о Еваже, покладеш ти край просуванню блідої смерті, і лише так ми, твої побратими у чаклунстві, здобудемо звільнення від нашої сліпої неволі та ув’язнення, а з нами і багато тих, кого хробак зрадив у давні роки та у далеких світах. І лише звершивши це діяння, уникнеш ти блідої та огидної хробакової пащі й не животітимеш надалі в лихій чорноті його черева, як якась примара поміж інших примар. Одначе знай, що той, хто вб’є Рлім Шайкорта, неминуче мусить загинути й сам.
