Ґамаш не був упевнений, що погоджується з такою аналогією, допоки йому не довелося покласти пістолет у долоню Жана Ґі. Отоді той невпевнений юнак знову ожив і прошепотів: «Без нього ти ніщо. Що подумають люди?». Те, що Ґамаш усвідомив недоречність своєї реакції, не змусило наляканого юнака залишити довгий будинок, це просто означало, що він більше не був там головним.
— Куди тепер? До будинку Джейн Ніл?
Тепер вони могли офіційно розглядати справу як розслідування навмисного вбивства. Бовуара, як і Ґамаша, охопила нетерплячка.
— Аякже! Та спочатку нам треба заїхати в одне місце.
—
— Соланж? — запитала Клара.
—
— Соланж! — покликала Клара.
—
— Соланж! — закричала Клара.
—
— Це Клара Морров! — закричала Клара.
— Ні, я завтра не можу.
— Клара Морров!
— У суботу?
«О боже, — подумала Клара, — дякую, що вберіг мене від дітей!»
— Клара! — заволала вона.
— Клара? Яка Клара? — запитала Соланж цілком нормальним голосом, коли те породження пекла замовкло: Соланж, напевне, приклала його до грудей.
— Клара Морров, Соланж. Ми познайомилися на заняттях із фітнесу. Вітаю з народженням дитини! — вона намагалася звучати щиро.
— Так, я пам’ятаю. Як ви поживаєте?
— Просто чудово. Але я телефоную у справі. Вибачте, що турбую вас у відпустці, але це пов’язано з вашою нотаріальною практикою.
— О, все гаразд! З офісу дзвонять щодня. Чим я можу вам допомогти?
— Ви знали, що Джейн Ніл померла?
— Ні, ні, я не чула. Мені дуже шкода.
— Нещасний випадок. У лісі.
— О, я таки чула про це, коли повернулася. Я відвідувала батьків у Монреалі на День подяки, тож пропустила новини. Ви хочете сказати, що то була Джейн Ніл?
— Так.
— А хіба поліція цим не займалася?
— Так, займалася. Здається, вони вважають, що її нотаріусом був Норман Стіклі з Вільямсбурга. Та я думала, що вона приходила до вас.
— Ви не могли б прийти до мене в офіс завтра вранці?
— О котрій вам зручно?
— Скажімо, об одинадцятій. Кларо, і запросіть, будь ласка, поліцію. Я гадаю, їм буде цікаво.
Філіппу Крофту знадобилося кілька хвилин, щоб повірити, що це не пастка, перш ніж він у всьому зізнався. Його довгі бліді пальці перебирали ковтунці на спортивних штанах, поки він розповідав свою історію. Він хотів покарати батька, тому взяв старий лук і стріли та пішов на полювання. Він вистрілив лише раз. Але цього було достатньо. Замість оленя, якого він думав, що вбив, він знайшов Джейн Ніл, розпластану. Мертву. Він усе ще бачить її очі. Вони переслідують його.
— Тепер ти можеш їх відпустити, — тихо сказав Ґамаш. — Вони — нічний кошмар когось іншого.
Філіпп лише кивнув, і Ґамаш згадав про Мирну й біль, який ми обираємо нести в собі. Йому захотілося обійняти Філіппа й сказати йому, що йому не завжди буде чотирнадцять. Щоб просто підтримати.
Але Ґамаш цього не зробив. Він знав: попри добрий намір, його вчинок буде розцінений як насильство. Як образа. Замість цього він простягнув хлопцю свою велику, тверду руку. За мить Філіпп просунув свою бліду руку в його долоню, наче він ніколи раніше не тиснув руку чоловікові, і потиснув її.
Ґамаш і Бовуар повернулися до села й застали там агента Лакост, яка відбивалася від Йоланди. Її відправили до котеджу Джейн Ніл із ордером на руках. Їй вдалося витягнути Йоланду з будинку й замкнути двері, і тепер вона відпрацьовувала свій образ вартового палацу, непохитного перед обличчям провокації.
— Я подам на тебе до суду. Тебе звільнять, потворна маленька шльондро! — помітивши Бовуара, Йоланда повернулася до нього. — Як ви посміли вигнати мене з мого власного будинку?
— Ви показували місіс Фонтейн ордер, агенте?
— Так, сер.
— Тоді ви знаєте, — Бовуар повернувся до Йоланди, — що тепер це розслідування вбивства. Я так розумію, ви хочете з’ясувати, хто вбив вашу тітку?
Удар був ниций, але майже завжди ефективний. Хто б сказав «ні»?
— Ні. Мені байдуже. Це її поверне? Скажіть мені, що це її поверне, і я впущу вас у свій будинок.
— Ми вже в будинку, і це не переговори. А тепер мені треба поговорити з вами й вашим чоловіком. Він удома?
— Звідки мені знати?
— Добре, чому б нам просто не поїхати й не подивитися?
Коли вони під’їхали в автівці Ґамаша, то побачили Йоланду, що йшла за Лакост, яка, схоже, була незворушною.
— Бідолашна жінка. — Ґамаш усміхнувся. — З цього вийде історія, якою вона зможе колись набридати своїм новачкам. Послухай, нам обом кортить потрапити в той будинок, але я б хотів насамперед вирішити деякі питання. Іди опитай Йоланду і спробуй знайти Андре. А я поговорю з Мирною Ландерс.
— Навіщо?
Ґамаш йому пояснив.
— Мені потрібно знати, що сказала Тіммер Гедлі того дня, коли ви сиділи з нею.
Мирна зачинила двері своєї книгарні й налила їм по чашці чаю. Потім сіла в зручне крісло навпроти.
— Думаю, ви будете розчаровані. Мені здається, що зараз це не має значення ні для кого — ні для живого, ні для мертвого.
— Ви будете здивовані.
