— Що ти сказав? — Лео вийшов уперед, погрожуючи Віі-контролером. — Ти що, назвав мій корабель потворою? Сподіваюся, що ні.
Думки про те, як Лео нападе на статую з ігровим джойстиком, виявилося достатньо, щоб Аннабет отямилася.
— Пропоную всім заспокоїтись. — Вона підвела руки, показуючи, що неозброєна. — Я так розумію, ви — Термін, бог кордонів. Джейсон розповідав, що ви охороняєте Новий Рим, правильно? Я — Аннабет Чейз, донька...
— Ой, я знаю, хто ти! — Статуя люто подивилась на неї порожніми білими очима. — Дитина Афіни, грецької Мінерви. Ганьба! Ви, греки, гадки не маєте, що таке пристойність. Ми, римляни, розуміємо, де місце цій богині.
Аннабет стиснула щелепи. З цією статуєю складно бути тактовною.
— Що означає «цій богині»? І що такого ганебного...
— Гаразд! — перервав Джейсон. — Хоч би як Терміне, ми тут задля мирних переговорів. Ми б хотіли отримати дозвіл на посадку, щоб...
— У жодному разі! — завищав бог. — Складіть свою зброю та здавайтеся! Негайно забирайтеся геть з мого міста!
— То що саме робити? — поцікавився Лео. — Здаватися чи забиратися геть?
— І те, й інше! Здавайтеся, а потім забирайтеся геть. Я б’ю тебе по обличчю за таке дурне запитання, безглузде хлопча! Відчуваєш?
— Матінко, — Лео оглянув Терміна з професійною цікавістю, — а ви не на жарт збуджені. Може, десь там усередині потрібно послабити тиск? Я міг би вас оглянути.
Він замінив Віі-контролер на викрутку зі свого чарівного пояса і постукав нею п’єдестал статуї.
— Припини! — випалив Термін. Ще один маленький вибух змусив Лео впустити викрутку. — Зброя заборонена на римській землі в межах Померія.
— У межах чого?
— Міських кордонів, — переклав Джейсон.
— А весь цей корабель — зброя! — промовив Термін. — Вам не можна приземлятися!
Унизу підкріплення легіону подолало вже півшляху до міста. Натовп на площі тепер налічував понад сотню людей. Аннабет огледіла обличчя і... о боги! Вона побачила його. Він ішов назустріч кораблю, обіймаючи двох підлітків, наче ті були його найкращими друзями, — кремезного хлопця з чорним коротким волоссям та дівчину в римському кавалерійському шоломі. Персі здавався таким спокійним, таким щасливим. На ньому була точнісінько така пурпурова накидка, як у Джейсона — символ претора.
Серце Аннабет закалатало.
— Лео, зупини корабель! — наказала вона.
— Що?
— Ти чув мене. Тримай нас у цій позиції.
Лео дістав контролер і різко здійняв його вгору. Усі дев яносто весел застигли на місці. Корабель зависнув у повітрі.
— Терміне, — промовила Аннабет, — не існує закону, що забороняє висіти над Новим Римом, так?
Статуя насупила брови.
— Ну, ні...
— Ми можемо тримати корабель у повітрі, — промовила Аннабет. — Ми скористаємося канатною драбиною, щоб дістатися площі. Таким чином корабель не потрапить на римську землю. Формально.
Статуя начебто обмірковувала це. «Цікаво, чи чухає вона підборіддя уявними руками?» — подумала Аннабет.
— Мені до вподоби формальності, — визнав Термін. — І все ж...
— Уся наша зброя залишиться на борту, — пообіцяла Аннабет. — Припускаю, що римляни — навіть ті, які крокують до нас зараз, — також мусять дотримувати законів усередині Померія, якщо ви їм, звісно, накажете?
— Авжеж! — відповів Термін. — Хіба я схожий на того, хто терпітиме законопорушників?
— Е-е, Аннабет... — промовив Лео. — Ти певна, що це слушна думка?
Вона стиснула руки в кулаки, щоб ті не тремтіли. Відчуття холоду досі не полишало її, ширяючи десь за спиною. І тепер, коли Термін більше не волав і не спричиняв вибухи, дівчині здалося, що вона чує, як сміється ця невідома сила: наче тішиться рішенням Аннабет.
Але там знизу Персі... так близько. Вона мусить до нього дістатися.
— Усе буде гаразд, — промовила вона. — Усі будуть неозброєні. Ми поговоримо мирно. Термін подбає про те, щоб обидві сторони корилися закону.
Вона глянула на мармурову статую.
— Домовились?
Термін фиркнув.
— Так. Але ще подивимось. Можеш спускатися своєю драбиною в Новий Рим, донько Афіни. Намагайся, будь ласка, не зруйнувати мого міста.
Безліч наспіх зібраних напівбогів розступалися перед Аннабет, коли вона крокувала форумом. Одні здавались настороженими, інші — стривоженими. Деякі були вкриті бинтами після нещодавньої битви з велетнями, але в жодного не було із собою зброї. Ніхто не нападав.
Цілі родини зібралися подивитись на новоприбулих. Аннабет побачила кілька пар з малюками, які тримались за ноги своїх батьків, і навіть кількох старих, одягнених у суміш римських тог та сучасного одягу. Усі вони — напівбоги? Аннабет припускала, що так, хоча раніше вона подібних місць ніколи не бачила. У Таборі Напівкровок більшість напівбогів була підлітками. Якщо вони доживали до випуску зі школи, то, або були в ній ватажками, або залишали табір, щоб почати нове життя у смертному світі. А тут була ціла різновікова громада.
