Далеко в натовпі Аннабет помітила Тайсона і Місіс О Лірі, пекельного пса Персі, — перший розвідувальний загін, якому вдалось дістатись до Табору Юпітера. Вони, здавалось, були в гарному настрої. Тайсон махав рукою і широко всміхався. На ньому, наче велетенський дитячий нагрудник, висів штандарт із написом SPQR.
Несподівано для себе Аннабет усвідомила, наскільки їй подобається це місто — аромати булочних, дзюрчання фонтанів, квітучі дерева у садках. А архітектура... боги, ця архітектура — позолочені мармурові колони, сліпучі мозаїки, масивні арки і вілли з терасами.
Напівбоги попереду розступились, пропускаючи вперед дівчину в римських обладунках і пурпуровій накидці. Іемне волосся хвилями спадало на її плечі, а очі були чорними, наче обсидіан.
Рейна.
Джеисон влучно її описав. Та навіть без його допомоги Аннабет легко б упізнала в цій. дівчині ватажка. На її обладунках блищали медалі, а трималась вона так упевнено, що інші напівбоги відступали і відверталися.
Проте Аннабет побачила в її обличчі ще дещо: у цій суворій лінії рота і холодній рішучості, з якою вона здіймала підборіддя, відчувалася готовність прийняти будь-який виклик. Рейна намагалася виглядати відважною, стримуючи водночас суміш надії, тривоги та страху, яких не могла виказувати на публіці.
Аннабет був знайомий цей вираз обличчя. Вона щодня бачила його у дзеркалі.
Дві дівчини оглянули одна одну. Друзі Аннабет стали по обидва боки від неї. Римляни забурмотіли Джейсонове ім’я, витріщаючись на нього.
А потім з натовпу дехто вийшов. Аннабет пильно дивилася на нього.
На обличчі Персі сяяла глузлива і бешкетна посмішка, та, що роками дратувала Аннабет, але з часом почала, приваблювати. Очі кольору морської хвилі були так само гарними, як вона й пам’ятала, а темне волосся стирчало в один бік, наче хлопець щойно повернувся з прогулянки узбережжям. Він виглядав навіть краще, ніж шість місяців тому — здавався вищим, гнучкішим та більш м’язистим.
Аннабет була така вражена, що не могла поворухнутись. Їй здавалось, що варто наблизитися до нього бодай на крок, і всі молекули її тіла спалахнуть. Вона була таємно закохана в нього ще з дванадцяти років. Проте минулого літа все стало серйознішим. Вони були щасливою парою чотири місяці... а потім він зник.
За часи розлуки почуття Аннабет змінились: вони стали аж до болю сильними. Наче її змусили відмовитися від життєво важливих ліків. Тепер вона навіть не розуміла, що нестерпніше — жити з цією жахливою порожнечею в душі чи знову бути разом із ним.
Претор Рейна випросталась і з помітним небажанням повернулась до Джейсона.
— Джейсоне Грейс, мій колишній напарнику... — Вона промовила слово «напарник» так, наче це було щось небезпечне. — Вітаю тебе вдома. А це твої друзі...
Аннабет не втрималась і кинулась уперед. Тієї самої миті Персі побіг їй назустріч. Натовп напружився. Дехто потягнувся до мечей, яких у них не було.
Персі стиснув її в обіймах. Вони поцілувались і на якусь мить усе довкола втратило сенс. Якщо б астероїд упав на землю і знищив усе живе, Аннабет би цього не помітила.
Від Персі пахнуло океаном. Його губи були солоними. «Риб ячі Мізки», — запаморочено подумала вона.
Персі вивільнився з обіймів і оглянув її.
— Боги, ніколи б не подумав...
Аннабет ухопила його за зап’ясток і перекинула через плече. Він грюкнувся на бруківку. Римляни скрикнули. Деякі з них поспішили вперед, але Рейна гаркнула:
— Стояти!
Аннабет поставила коліно на груди Персі та притулила лікоть до його шиї. Їй було байдуже, якої думки римляни. У її грудях зростав розпечений гнівний клубок — суміш тривоги й обурення, які вона відчувала з минулої осені.
— Якщо ти ще хоч раз мене залишиш, — промовила вона, ледве стримуючи сльози, — присягаюся всіма богами...
Персі достало нахабства розсміятись, і клубок палаючих почуттів всередині неї зник.
— Попередження отримано, — промовив Персі. — Я теж скучив.
Аннабет підвелась і допомогла Персі встати на ноги. Їй так кортіло знову його поцілувати, але вона стрималась.
Джейсон прокашлявся.
— Ну, що ж... Приємно знову опинитися вдома.
Він познайомив Рейну з Пайпер, яка здавалась дещо невдоволеною через те, що їй не довелось вимовити слова, які вона репетирувала, а потім з Лео. Той вищирився і показав рукою знак миру.
— А це — Аннабет, — промовив Джейсон. — Ну, зазвичай, вона не кидає людей через плече.
Очі Рейни блиснули.
— Ти точно не римлянка, Аннабет? Або, може, амазонка?
Аннабет не знала, чи розцінювати це за комплімент, але простягнула Рейні руку.
— Я так поводжусь тільки зі своїм хлопцем, — пообіцяла вона. — Приємно познайомитись.
Рейна ціпко стиснула її руку у відповідь.
— Гадаю, нам багато що слід обговорити. Центуріони!
