Бог сидів в імператорській ложі, одягнений у пурпурову тогу та із золотим вінцем на голові. Ліворуч від нього сиділи Ніко і Пайпер, над пораненим плечем якої схилилася німфа у формі санітарки. Праворуч від Бахуса присів сатир, який подавав йому кукурудзяні чипси та виноград. Бог здійняв бляшанку дієтичної «пепсі». Натовп шанобливо затихнув.
Персі люто впився у нього очима.
— І ви збираєтесь просто там сидіти?
— Напівбог має рацію! — проревів Ефіальт. — Бийся з нами сам, боягузе! Ну, без напівбогів.
Бахус ліниво посміхнувся.
— Юнона сказала, що зібрала гідну команду напівбогів. Доведіть мені. Розважте мене, олімпійські герої. Дайте мені привід зробити більше. Життя бога має свої привілеї.
Він відкрив бляшанку. Натовп схвально заревів.
Персі побував у багатьох битвах. Він навіть бився на кількох аренах, але жодна з них не була такою, як ця. Стоячи у величезному Колізеї, серед незчисленних криків привидів, під пильним поглядом Бахуса, у тіні дванадцятифутових велетнів, Персі почувався маленьким і незначним, як комаха. А ще — дуже розлюченим.
Битись з велетнями — одна справа, але те, що Бахус зробив з цього якусь гру — з цим він не міг змиритись.
Персі пригадав, що сказав йому Лука Кастелан багато років тому, коли хлопець повернувся зі свого першого завдання: «Хіба ти не збагнув, наскільки все це марне? Усе це геройство — бути пішаками Олімпійців?»
Тепер йому виповнилося майже стільки років, скільки тоді Луці. Він розумів, чому його друг став таким злим. Останні п’ять років Персі забагато разів був пішаком. Олімпійці наче по черзі користувались ним у своїх змовах.
Може, боги і були кращими за титанів, або велетнів, або Гею, але це не означало, що вони хороші чи мудрі. І не означало, що Персі має подобатись ця ідіотська битва на арені.
На жаль, вибору в нього не було. Він мусив перемогти велетнів, щоб урятувати друзів. Мусив вижити і знайти Аннабет.
Ефіальт та От позбавили його думок, напавши першими. Разом велетні підняли фальшиву гору, не меншу за нью-йоркську квартиру, і жбурнули нею у напівбогів.
Персі та Джейсон зірвались з місця. Вони пірнули разом у найближчий рів. Гора розвалилась над ними, розлетівшись алебастровою шрапнеллю (вона була не смертельною, але жалила нестерпно).
Натовп засвистів та почав вимагати крові.
— Бийся! Бийся!
— Я знову візьму Ота? — крикнув крізь шум Джейсон. — Чи ти його хочеш цього разу?
Персі намагався думати. Розділитись та битись з велетнями сам-на-сам здавалось логічним рішенням, але останнього разу це майже не спрацювало. Раптом він збагнув, що їм потрібна інша стратегія.
Усю цю подорож Персі почувався відповідальним за ухвалення всіх рішень та захист друзів. Він був певен, що Джейсон почувався так само. Вони об’єднувалися у маленькі групи та сподівались, що так буде безпечніше. Бились як одинаки. Кожний робив те, що вмів найкраще. Але Гера зробила їх командою сімох небезпідставно. Ті кілька разів, коли Персі та Джейсон діяли в команді — викликали бурю у форті Самтер, допомагали «Арго II» залишити Геркулесові стовпи, навіть наповнювали німфеум, — Персі почувався значно впевненіше та швидше розв’язував проблеми, наче все життя він був Циклопом і раптом прокинувся з двома очима.
— Нападемо разом, — промовив він. — От перший, тому що він слабший. Швидко позбавимось його, а потім — Ефіальта. Бронза і золото разом — можливо, це трохи подовшить час їхнього відродження.
Джейсон сухо усміхнувся, наче щойно з’ясував, що помре принизливим способом.
— Чому б і ні? — погодився він. — Але Ефіальт не стоятиме та не чекатиме, поки ми вбиватимемо його брата. Хіба що...
— Сьогодні приємний вітерець, — запропонував Персі. — А під ареною тече вода.
Джейсон миттю його зрозумів. Він розсміявся. Персі відчув між ними дружню іскру. Їхні думки багато в чому збігалися.
— На три? — спитав Джейсон.
— Нащо чекати?
Вони вистрибнули з рову. Як і підозрював Персі, велетні знайшли собі іншу алебастрову гору та чекали слушної миті, щоб її жбурнути. Близнюки здійняли скелю і приготувались до кидка, але Персі підірвав водопровідну трубу та струсив землю під їхніми ногами. Джейсон спрямував порив вітру в груди Ефіальта. Пурпуроволосий велетень перекинувся на спину. От випустив гору, яка тієї самої миті накрила його брата. З-під гори стирчали тільки Ефіальтові ноги-змії, що смикали головами так, наче гадали, куди ділась решта їхнього тіла.
Натовп схвально заревів, але Персі підозрював, що Ефіальта всього лише оглушило. Вони мали не більше кількох секунд.
— Агов, Оте! — крикнув він. — «Лускунчик» — відстій!
— А-р-р-р! — От схопив свій спис і метнув його, але був занадто розлючений, щоб добре прицілитись. Джейсон відбив спис — і той пролетів над головою Персі в озеро.
Напівбоги почали відступати до води, викрикуючи образи стосовно балету — що потребувало немалих зусиль, оскільки Персі не дуже на ньому розумівся.
От голіруч рушив до них, перш ніж, швидше за все, нарешті збагнув, що: а) його руки порожні, б) нестись на сина Посейдона, коли той стоїть біля великого водоймища, не найкраща думка.
