— Ти мені не наказ! Скажи, що робити! Або... або...
— Або вб’єте мене?
— Так! Ні! — Павучиха схопилась передніми ногами за голову. — Я мушу показати свої роботи на Олімпі.
Аннабет намагалася стримати свою радість. Її план міг спрацювати... але вона досі мусила переконати Арахну зробити дещо неможливе. У її голові сплинула чудова фраза Френка: «Усе легше, ніж здається».
— Мабуть, я можу потягнути за деякі ниточки... — здалась вона.
— Я бездоганно вмію тягнути за ниточки! — заявила Арахна. — Я ж павучиха!
— Так, але щоб ваші роботи потрапили на Олімп, нам потрібна належна співбесіда. Я повинна сформувати пропозицію, висунути її на перегляд богів та скласти портфоліо. Гм... у вас є світлини?
— Світлини?
— Глянсові, чорно-білі... Ой, не зважайте. Головне — зразки роботи. Ці гобелени відмінні. Але богам потрібне щось
Арахна сердито насупилась.
— Ти хочеш сказати, що це не мої найкращі роботи? Ти викликаєш мене на змагання?
— О, ні! — Аннабет розсміялась. — Зі мною? Лишенько, ні. Ви занадто майстерні для мене. Це буде радше змагання із самою вами, щоб подивитись, чи ви дійсно гідні того, щоб показати свої роботи на Олімпі.
— Авжеж гідна!
— Ну, я теж у цьому не сумніваюсь. Але співбесіда, розумієте... боги такі педантичні. Боюсь, це буде важко. Ви впевнені, що не хочете просто мене вбити?
— Годі це повторювати! — заверещала Арахна. — Що я мушу створити?
— Я покажу. — Аннабет зняла з плечей рюкзак, дістала Дедалів ноутбук та розкрила його. Логотип у формі дельти засвітився у темряві.
— Що це? — поцікавилася Арахна. — Якийсь ткацький верстат?
— У певному сенсі. Він для ткацьких планів. У ньому є схема роботи, що ви виконаєте.
Дівчина відкрила свою програму для тривимірного проектування. Її останній проект досі був там. Це був ключ до плану Аннабет, на який її надихнула найбільш несподівана муза з-поміж усіх можливих: Френк Чжан.
Аннабет провела кілька швидких розрахунків. Вона збільшила розміри моделі й показала Арахні, як її створити: стрічки матеріалу накладені одна на одну, а потім скручені у довгий циліндр.
Золотаве світло з екрану пролилось на обличчя павучихи.
— Ти хочеш, щоб я зробила оце? Але це ж пусте! Таке маленьке і просте!
— Справжній розмір буде значно більшим, — попередила Аннабет. — Бачите оці вимірювання? Зрозуміло, що виріб має бути достатньо великим, щоб вразити богів.
Він, може, й виглядає простим, але його структура матиме неймовірні властивості. Ваше павутиння є ідеальним матеріалом для цього: м’яке та еластичне, але, водночас, міцне як сталь.
— Зрозуміло... — Арахна нахмурилась. — Але це навіть не гобелен.
— Саме тому це випробовування. Ця робота поза зоною вашого комфорту. Така річ — абстрактна скульптура — саме те, що потрібно богам. Вона стоятиме біля входу до олімпійської тронної зали, де її бачитиме кожний відвідувач. Ви прославитесь навічно!
Арахна із сумнівом мугикнула. Аннабет бачила, що павучисі не подобається ідея. Її руки почали вкриватись холодним потом.
— На це знадобиться чимало павутиння, — поскаржилась павучиха. — Більше ніж я здатна створити за рік.
Аннабет сподівалась на це. Вона розрахувала вагу та розмір конструкції відповідно до цього.
— Вам доведеться розплутати статую. Використайте старі нитки.
Арахна було заперечила, але Аннабет змахнула на Афіну Парфенос, наче та була нічого не варта.
— Що важливіше — вкривати стару статую чи довести, що ваші роботи найкращі? Звісно, вам доведеться бути неймовірно обережною, бо треба залишити достатньо павутини, щоб кімната не розвалилась. Тож, якщо ви гадаєте, що це занадто важко...
— Я цього не говорила!
— Гаразд. Просто... Афіна сказала, що створити цю плетену структуру — неможливе завдання для будь-якого ткача, навіть для неї. Тому, якщо ви сумніваєтеся, що...
— Афіна таке сказала?
— Ну, так.
— Та це просто смішно! Я зможу!
— Чудово! Але вам доведеться почати негайно, перш ніж олімпійці оберуть іншого майстра для своїх прикрас.
Арахна заричала.
— Якщо ти обманюєш мене, дівча...
— Я залишусь тут, як ваша заручниця, — нагадала Аннабет. — Куди мені йти? Щойно ви закінчите скульптуру, то погодитесь, що ніколи не створювали нічого видатнішого. Коли ж ні, то я з радістю помру.
Арахна завагалась. Її шпичасті ноги були так близько, що вона могла б одним швидким рухом проколоти Аннабет.
— Гаразд, — промовила павучиха. — Одне останнє змагання... проти себе самої!
Арахна поповзла по павутині та почала розплутувати Афіну Парфенос.
Аннабет втратила плин часу.
Вона відчувала, як з’їдена раніше амброзія починає зцілювати ногу, але біль усе одно був настільки сильним, що пронизував її аж до шиї. Усюди по стінах бігали у темряві маленькі павучки, наче чекаючи наказів господині. Тисячі з них шаруділи за гобеленами, через що плетені картини рухались, наче від вітру.
