— Готово! А тепер — моя нагорода! Доведи, що дотримуєш своїх обіцянок.
Аннабет придивилась до пастки, нахмурилась і почала походжати навколо, розглядаючи плетіння зусібіч. А потім обережно, щоб не нашкодити пораненій щиколотці, вона встала накарачки і поповзла всередину. Розрахунки дівчина. робила подумки, тож могла помилитись та приректи себе на невдачу. Але їй вдалось пройти крізь тунель, не торкаючись його стінок. Павутиння було липким, але не чіплялось намертво. Аннабет виповзла з іншого кінця та похитала головою.
— Там дефект, — промовила вона.
— Що?! — скрикнула Арахна. — Неможливо! Я дотримувала інструкцій...
— Всередині. Пролізьте всередину та подивіться самі. Він у самому центрі — дефект у плетінні.
З рота Арахни пішла піна. Аннабет злякалась, що передала куті меду з критикою, павучиха зараз накинеться на неї. Тоді вона стане черговою купкою кісток у павутині.
Натомість Арахна капризно затупотіла ногами.
— Я не помиляюсь.
— О, дефект незначний. Ви безперечно зможете його виправити. Я просто хочу показати богам вашу найкращу роботу. Слухайте, зайдіть усередину та перевірте. Якщо виправите, покажемо олімпійцям. Ви станете найвидатнішим митцем усіх часів. Вони, швидше за все, звільнять дев’ятьох муз та наймуть вас як покровительку всіх видів мистецтв. Богиня Арахна... так, я б цьому не здивувалась.
— Богиня... — Дихання Арахни шалено прискорилось. — Так, так. Я виправлю дефект.
Вона сунула голову всередину тунелю.
— Де він?
— Просто посередині, — почала підганяти Аннабет. — Не зволікайте. Хоча для вас там може бути трохи завузько.
— Пролізу! — огризнулась павучиха і подалася вглиб.
Як і сподівалась Аннабет, павуче черево вмістилось, але насилу. Коли Арахна проштовхувалась усередину, стрічки розтягнулись та пропустили її — ткачиха залізла у циліндр по самі прядильні органи.
— Не бачу жодних дефектів! — вигукнула вона.
— Справді? — запитала Аннабет. — Ну, це дивно. Виходьте, і я знову подивлюсь.
Ну, або пан або пропав. Арахна засіпалась, намагаючись дати заднього ходу. Плетений тунель звузився і міцно її стиснув. Вона спробувала вирватись уперед, але пастка намертво вчепилась у її черево. Павучиха не могла вийти із жодного кінця. Аннабет боялась, що шпичасті ноги проколють павутину, але вони були настільки туго притиснуті до тіла, що Арахна ледве могла ними рухати.
— Що... що таке? — вигукнула вона. — Я застрягла!
— А, — зітхнула Аннабет. — Забула сказати. Цей витвір мистецтва називається китайськими наручниками. Точніше, це збільшений їхній варіант. Я називаю це китайськими павучниками.
— Підступно! — Арахна борсалась, вертілась та корчилась, але пастка міцно її тримала.
— Винахідливо, — виправила Аннабет. — Ти збиралась мене вбити у будь-якому випадку, допоможу я тобі чи ні, еге ж?
— Ну, авжеж! Ти дитя Афіни. — Пастка застигла. — Тобто... ні, авжеж ні! Я дотримую, обіцянок.
— Ага. — Аннабет відступила від плетеного циліндра, що знову почав здригатись. — Зазвичай, ці пастки роблять з плетеного бамбуку, але павутина навіть краща. Вона ціпко тебе утримуватиме, і до того ж вона занадто міцна, щоб порватися... навіть для тебе.
— Г-А-А-А! — Арахна засіпалась і покотилась, але Аннабет відійшла осторонь. Навіть зі зламаною щиколоткою їй вдалось уникнути зіткнення з велетенською пасткою для пальців.
— Я тебе знищу! — пообіцяла Арахна. — Тобто... ні, я буду дуже люб’язною, якщо ти мене випустиш.
— Я б не марнувала сил на твоєму місці, — Аннабет глибоко вдихнула. Це була перша мить хоч якогось відпочинку за багато годин. — Я збираюсь зв’язатись із друзями.
— Ти... ти збираєшся обговорити з ними мої витвори? — з надією у голосі запитала Арахна.
Аннабет огледіла кімнату. Мав бути якийсь спосіб надіслати Іридо-повідомлення на «Арго II».
Арахна знову почала кататись.
— Ти кличеш друзів, щоб вони мене вбили! — заверещала вона. — Я не помру! Не такою смертю!
— Заспокойся. Ми залишимо тебе в живих. Нам потрібна тільки статуя.
— Статуя?
— Так. — Аннабет мала б спинитись на цьому, але її страх перетворювався на злість та прагнення помститися. — Витвір мистецтва, що я поставлю на видноті на Олімпі. Це не будуть твої поробки. Там місце Афіні Парфенос — просто посеред центрального парку богів.
— Ні! Ні, це жахливо!
— О, це станеться не одразу. Спочатку ми заберемо статую із собою у Грецію. У пророцтві сказано, що вона має силу, яка допоможе перемогти велетнів. А потім... що ж, ми не можемо просто взяти і повернути її в Пантеон. Це спричинить забагато запитань. Статуї буде безпечніше на Олімпі. Вона об’єднає дітей Афіни та поверне мир між римлянами та греками. Дякую, що дбала про неї впродовж усіх цих століть. Ти чудово послужила Афіні.
