Лео хотілось у це вірити. Він був удячний цьому хлопцеві за те, що він не ненавидів його. Але Октавіан не був до цього причетний. Підійшов до балісти і почав стріляти саме Лео. Частково він розумів, що це неправильно. У його голові навіть постало запитання: «Що я, у біса, кою?» Але він продовжував свою справу.
Можливо, він з’їхав з глузду? Можливо, стрес від місяців роботи над «Арго II» на нього вплинув?
Але зараз Лео не міг про це думати. Йому конче необхідно зробити щось — зайняти чимось руки.
— Слухай, — промовив він. — Мені слід поговорити з Фестусом і отримати звіт про ушкодження. Ти не проти якщо?..
Френк допоміг йому підвестися.
— Хто такий Фестус?
— Мій друг, — відповів Лео. — І його теж не Семі звуть, якщо, це тебе цікавить. Ходімо! Я вас познайомлю.
На щастя, бронзовий дракон залишився неушкоджений, якщо не враховувати події минулої зими, коли він позбувся всього, окрім голови... Але це Лео не брав до уваги.
Коли хлопці дісталися носа корабля, фігура повернулась на сто вісімдесят градусів, щоб подивитись на них. Френк скрикнув і позадкував.
— Воно живе!
Якби Лео не почувався так погано, він би розреготався.
— Еге, Френку, це Фестус! Колись він був цілим бронзовим драконом, але сталася одна халепа.
— Часто у вас стаються халепи, — помітив Френк.
— Ну, не всі здатні перетворюватися на драконів, тож доводиться сторювати власних. — Лео насупив брови. — Я повернув його до життя як носову фігуру. Тепер він, так би мовити, головний інтерфейс корабля. Як наші справи, Фестусе?
Фестус фиркнув димом і видав кілька скрипів та писків. За останні кілька місяців Лео навчився розуміти мову машин. Інші напівбоги розуміли грецьку та латину, а Лео — мову скрипів і писків.
— Дідько, — промовив Лео. — Могло б бути Й гірше, але каркас критично пошкоджений у кількох місцях. Весла лівого борту необхідно полагодити, щоб знову можна було летіти на повній швидкості. Нам знадобляться ремонтні матеріали: небесна бронза, дьоготь, вапно...
— Що «но»?
— Чуваче, вапно. Оксид кальцію. Додають у цемент і купу різних... а, не зважай! Суть у тому, що мій корабель далеко не полетить, якщо ми його не полагодимо.
Фестус видав ще один скриплячий звук, який Лео відразу не розпізнав. Звучало як «ей-зл».
— А... Хейзел, — розшифрував він. — Дівчина з кучерявим волоссям, так?
Френк схвильовано глитнув.
— З нею все гаразд?
— Так, гаразд. Фестус запевняє, що бачить знизу її коня. Він скаче за нами.
— Тоді нам час приземлитись.
Лео придивився до нього.
— Вона твоя дівчина?
Френк закусив губу.
— Так.
— Ти начебто не впевнений.
— Так. Безсумнівно так. Я впевнений.
Лео здійняв руки.
— Добре-добре. Проблема в тому, що ми здатні приземлитись тільки раз. З таким станом каркасу та весел ми не піднімемось знову, поки все не полагодимо. Тож варто запевнитись, що на місці посадки матимемо всі необхідні матеріали.
Френк почухав потилицю.
— А де ти дістанеш небесну бронзу? Не в будівельному ж супермаркеті!
— Фестусе, запусти пошук!
— Він уміє шукати чарівну бронзу? — вражено запитав Френк. — А є щось, чого він
«Бачив би ти його, коли він мав тіло», — подумав Лео. Але промовчав. Спогади про те, яким був Фестус раніше, були занадто болючими.
Стоячи на, носі корабля, Лео подивився вниз. Там розкинулася каліфорнійська Центральна долина. Лео не сподівався знайти все потрібне в одному місці, але спробувати варто було. До того ж він прагнув якомога далі забратися від Нового Рима. «Арго II» міг на високій швидкості долати величезні відстані завдяки чарівному двигуну, але Лео здогадувався, що і римляни мають свої магічні способи пересування.
Позаду нього заскрипіли сходи. Це йшли Персі та Аннабет. Обличчя обох були похмурими.
Серце Лео занило.
— Джейсон?
— Відпочиває, — відповіла Аннабет. — Пайпер залишилася з ним. Усе має бути добре.
Персі суворо поглянув на нього.
— Аннабет сказала, що це ти вистрелив з балісти?
— Чуваче, я... я не знаю, як це сталось. Мені шкода...
— Шкода?! — гаркнув Персі.
Аннабет поклала руку на груди своєму хлопцеві.
— Ми розберемось із цим пізніше. Зараз нам потрібно зібратись і розробити план. Що з кораблем?
Ноги Лео затремтіли. Від одного погляду Персі він почувався так само, як від Джейсонового виклику блискавки. Шкіру защипало, і кожний рецептор у тілі заволав: «Лягай!».
Лео розповів Аннабет про ушкодження і про матеріали, що їм потрібні. Принаймні, коли йшлося про щось, що можна полагодити, йому ставало легше на душі.
Лео саме скаржився на брак небесної бронзи, коли Фестус почав пищати і скрипіти.
— Чудово, — з полегшенням зітхнув Лео.
— Що чудово? — поцікавилася Аннабет. — Я б не відмовилась зараз хоч від чогось чудового.
Лео вдавано усміхнувся.
— Знайшлося все потрібне в одному місці. Френку, чом би тобі не перетворитися на птаха чи щось таке? Злітай униз і скажи своїй дівчині, щоб чекала нас на Великому Солоному озері в Юті.
