Лео з усіх сил намагався облаштувати цю кімнату, адже здогадувався, що вони проводитимуть тут багато часу. Буфет був уставлений чарівними чашками та тарілками з Табору Напівкровок, здатними наповнюватися будь-якою їжею і напоями за бажанням. Також там знаходився чарівний переносний холодильник з напоями у бляшанках — ідеальна річ для пікніків на морському узбережжі. Крісла були обладнані відкидними спинками з масажерами, навушниками та підставками для мечей і напоїв — усім необхідним для повсякденного відпочинку напівбога. У кімнаті були відсутні вікна, але стіни зачарували таким чином, що вони показували в реальному часі Табір Напівкровок, зокрема пляж, ліс, суничні поляни. Щоправда, тепер Лео хотів дізнатися, чи не викликає це у друзів тугу за домівкою більше, ніж робить їх щасливими.
Персі жадібно дивився на вкритий вечірньою загравою Пагорб Напівкровок, де у гілках високої сосни блищало Золоте Руно.
— Ми приземлились, — промовив він. — Що тепер? Френк смикнув тятиву свого лука.
— Розібратися з пророцтвом? Тобто... Елла ж промовила пророцтво, так? З Сивілиних книг?
— Яких книг? — поцікавився Лео.
Френк розповів, що їхня гарпія неймовірно вправна у запам’ятовуванні книжок. Колись давно вона прочитала колекцію стародавніх пророцтв, знищених приблизно за часів падіння Риму.
— Тому ти не розповів про це римлянам, — припустив Лео. — Ти не хотів, щоб вона їм дісталась.
Персі продовжував дивитися на зображення Пагорбу Напівкровок.
— Елла вразлива. Вона перебувала в полоні, коли ми її знайшли. І я просто не хотів... — Він стиснув кулак. — Зараз це не має значення. Я надіслав Тайсону повідомлення через Іриду, попросив його доставити Еллу в Табір Напівкровок. Там вони в безпеці.
Лео сумнівався, що хоч хтось із них може бути в безпеці після того, як вони розгромили табір розлючених римлян (і це на додаток до проблем із Геєю та велетнями!). Але він промовчав.
Аннабет зімкнула пальці.
— Я подбаю про пророцтво... але зараз у нас є невідкладніші проблеми. Необхідно полагодити цей корабель. Лео, що нам потрібно?
— Найлегше — це дьоготь. — Лео був радий змінити тему. — Його можна дістати в місті, у якомусь будівельному магазині. Залишаються небесна бронза та вапно. Як запевняє Фестус, їх можна знайти на острові посеред озера, на захід звідси.
— Нам слід поспішати, — промовила Хейзел. — Наскільки я знаю Октавіана, він уже шукає нас за допомогою ауспіцій. Римляни виряджають за нами війська. Це справа честі.
Лео відчув, що всі дивляться на нього.
— Народе... я не знаю, що сталось. Чесно, я...
Аннабет здійняла руку.
— Ми про це вже говорили. Ми згодні, що це не міг бути ти, Лео. Цей озноб, про який ти згадував... я теж його відчувала. Це мають бути якісь чари — або Октавіана, або Геї, або одного з її посіпак. Але поки ми не з’ясуємо, що сталось...
Френк рохнув.
— Як можна бути впевненими, що цього не станеться знову?
Пальці Лео пекли так, наче ось-ось спалахнуть. Однією з його сил, як сина Гефеста, була здатність викликати полум’я, але він мав постійно бути обережним, щоб не зробити цього випадково, особливо на кораблі, де містилися вибухівка та легкозаймисті припаси.
— Тепер зі мною все гаразд, — запевнив він, хоча сумнівався. — Можливо, нам усім не слід залишатися на самоті. Ніхто нікуди не ходитиме поодинці. Можна залишити Пайпер та тренера Хеджа на борту разом із Джейсоном. Одну команду відрядити в місто за дьогтем. Інша може піти за бронзою та вапном.
— Розділитись? — утрутився Персі. — Сумніваюся, що це слушна думка.
— Так буде швидше, — заперечила Хейзел. — До того ж, пошукові загони не без причини, зазвичай, обмежені до трьох напівбогів, так?
Аннабет здійняла брови, наче обмірковуючи слова Хейзел.
— Ти маєш рацію. З тієї самої причини нам був потрібен «Арго II»... поза табором сім напівбогів в одному місці привертатимуть забагато уваги чудовиськ. Корабель сконструйований так, щоб приховувати нас та захищати. Ми в безпеці тут, на борту, але якщо вирушимо у вилазку, то нам слід пересуватись групами кількістю не більше трьох осіб. Немає сенсу зайвий раз привертати до себе увагу Геїних посіпак.
Персі досі не здавався переконаним, але, узявши, Аннабет за руку, промовив:
— Якщо ми не розділятимемось, я згоден.
Хейзел усміхнулась.
— О, це легко! Френку, ти круто зміг перетворитись на дракона! Можеш повторити це й доправити Аннабет і Персі в місто за дьогтем?
Френк намагався заперечити.
— Я... мабуть. А ти?
— Я поїду верхи на Аріоні з Се... з Лео. — Вона завертіла рукоятку свого меча, від чого Лео занервував. Вона була непосидючою навіть більш за нього. — Ми дістанемо бронзу та вапно. Зустрінемось усі тут, як почне сутеніти.
Френк нахмурився. Вочевидь, йому не сподобалось те, що Лео піде з його дівчиною. Незрозуміло чому, побачивши реакцію Френка, Лео, навпаки, захотілося піти з Хейзел. Він прагнув довести, що вартий довіри та не збирається більше стріляти з жодних баліст.
— Лео, — промовила Аннабет, — якщо ми дістанемо матеріали, скільки часу ремонтуватимемо корабель?
— Якщо пощастить, то лише кілька годин.
