Посадка біля озера була не найкращою. З пошкодженими веслами та розірваним фоком Лео ледь міг контролювати зниження. Решта команди спустилася в каюти та пристебнулась ременями — усі, окрім тренера Хеджа, який наполіг на тому, що зможе втриматися за передні поручні, і зараз волав на всю горлянку:
— ТАК! Хто на мене? Озеро, ти?!
Лео сам стояв на кормі за штурвалом і щосили намагався правильно скерувати корабель.
Фестус застережливо скрипів і дзижчав через зв'язкову систему.
— Знаю, знаю, — процідив Лео крізь зуби.
У нього бракувало часу на те, щоб розглядати ландшафт. На південному сході, біля підніжжя гірської гряди, гніздилося місто — у вечірніх тінях воно здавалося синім і пурпурним. На південь простягалась пустинна рівнина. А просто під ними, наче алюмінієва фольга, блищало Велике Солоне озеро, узбережжя якого було вкрите солончаковими луками, що нагадали Лео світлини супутника з Марсу.
— Тримайтесь, тренере! — крикнув він. — Буде боляче.
— Я народжений для болю!
ВУ-У-УМ! Вал солоної води накрив ніс корабля, а заразом і тренера Хеджа. «Арго II» загрозливо накренився, а потім вирівнявся і затрясся на поверхні озера. Механізми загули. Повітряні лопоті, не спиняючи рух, перейшли на гребні гвинти.
Три ряди автоматизованих весел занурились у воду і почали трести вперед.
— Молодець, Фестусе, — промовив Лео. — Достав нас на південний берег.
— Так! — Тренер Хедж здійняв кулаки в небо. Мокрий від рогів то копит, він посміхався, наче шалений козел. — Зроби це ще раз!
— Е-е... можливо, пізніше, — відповів Лео. — Залишайтеся на палубі, гаразд? Вартуйте про всяк випадок... ну, якщо озеро вирішить на нас напасти чи ще щось таке трапиться.
— Гаразд, — пообіцяв Хедж.
Лео вдарив у дзвін, оповіщаючи, що небезпека минула, і пішов до сходів. Але раптом корабель затрясся і почулося гучне цокання копит. На палубі з явився коричневий жеребець з Хейзел Левек на спині.
— Як? — запитання застрягло в Лео в горлянці. Ми посеред озера! Воно що, літає?
Кінь розлючено заіржав.
— Аріон не літає, — відповіла Хейзел. — Але він здатний скакати по будь-чому. Вода, вертикальні поверхні, невеликі гори — усе це йому під силу.
— О-о-о.
Хейзел на нього поглядала так само, як і під час бенкету на форумі, — наче намагалася відшукати щось у його обличчі. Лео кортіло запитати, чи не зустрічались вони раніше, але він був певен, що ні. Він би запам’ятав вродливу дівчину, яка приділяла йому стільки уваги. Таке траплялося нечасто.
«Вона — дівчина Френка», — нагадав він собі.
Френк досі перебував унизу, і Лео жадав, щоб здоровань якнайшвидше піднявся до них. Через погляд Хейзел він ніяковів і соромився.
До них підкрався тренер Хедж зі своєю бейсбольною биткою і почав з підозрою свердлити очима коня.
— Вальдезе, це вважати за вторгнення?
— Ні! — випалив Лео. — Е-е, Хейзел, ходімо зі мною. Я збудував у трюмі стайню, тому, якщо Аріон хоче...
— Він вільний дух. — Хейзел зісковзнула із сідла. — Він погуляє біля озера, поки я його не покличу. Але я хочу оглянути корабель. Показуй!
«Арго II» був сконструйований за зразком античної триреми, тільки вдвічі більшої. На першій палубі був розташований центральний коридор, обабіч якого розміщувалися каюти команди. На звичайній триремі більшість простору займали три ряди лав для кількох сотень спітнілих хлопців, які гребли без відпочинку. Весла Лео були автоматизованими і складалися за потреби, тож займали всередині корпусу дуже мало місця. Живлення постачалось на корабель з машинного відділення, що знаходилось на нижній палубі. Там же розташувалися медпункт, сховище і стайні.
Лео спустився в кают-компанію. Він збудував на кораблі вісім кают — сім для напівбогів з пророцтва й одну для тренера Хеджа. (Ви тільки-но уявіть: Хірон уважає його відповідальним дорослим, який за ними наглядатиме!) У кормі розташовувалася велика обідня зала, вона ж — кімната для відпочинку. Саме туди Лео і прямував.
Дорогою вони пройшли повз Джейсонову каюту. Двері були відчинені. Джейсон лежав з мішечком льоду на чолі та похрапував, а поряд сиділа Пайпер, тримаючи його за руку.
Пайпер глянула на Лео і приклала палець до губ, просячи його не шуміти, але, навдивовижу, вона зовсім не здавалась розлюченою. Лео намагався приборкати своє почуття провини. Вони пішли далі. Інші члени команди — Персі, Аннабет і Френк — з пригніченими обличчями сиділи навколо столу в обідній залі.
