— Знаєте, наскільки потворний Нарцис? — запитав Лео у натовпу. — Він такий потворний, що коли народився, його мама вирішила, що це невдалий кентавр, з конячим задом замість обличчя.
Декілька німф роззявили роти. Нарцис насупився, наче помітив якогось комара, який дзижчав над його головою.
— Як гадаєте, чому його лук вкриває павутиння? — продовжив Лео. — Він полює за дівчатами, але жодну не може знайти!
Одна з німф розсміялась, але інші пнули її ліктями, і вона швидко заспокоїлася.
Нарцис повернувся і сердито поглянув на Лео.
— Ти хто такий?
— Я незрівняний МС Крутяк, чуваче! — промовив Лео. — Я Лео Вальдез — негідник серед негідників. А дівчата обожнюють негідників.
— Обожнюють негідників! — дуже переконливо проверещала Ехо.
Лео дістав ручку й залишив автограф на руці однієї з німф.
— Нарцис невдаха! Він такий слабак, що не підніме навіть серветку. Таке посміховисько, що, навіть вписавши слово «посміховисько» у Вікіпедії, знайдеш світлину Нарциса. Тільки світлина така потворна, що ніхто не наважується її роздивлятися.
Нарцис насупив свої гарні брови. Його бронзове обличчя ставало рожевим, наче філе сьомги. На мить він зовсім забув про ставок. Лео побачив, як бронзова пластина занурюється в пісок.
— Що ти верзеш? — випалив Нарцис. — Я неймовірний. Усім це відомо.
— Ти неймовірний невдаха, — відповів Лео. — Якби я був таким невдахою, як ти, то давно б утопився. Хоча стривай, здається, ти це вже робив?
Ще одна німфа захихотіла. А потім ще одна. Нарцис заревів, і його обличчя спотворилося від люті. Тим часом Лео блищав очима, грав бровами над окулярами й здіймав руки, вимагаючи оплесків.
— Саме так! — промовив він. — Команда Лео, вперед!
— Команда Лео, вперед! — крикнула Ехо.
Вона вже стояла в натовпі, і через те, що її було важко помітити, Німфи вирішили, що голос належить одній з них.
— О боже мій, я такий приголомшливий! — заревів Лео.
— Такий приголомшливий! — крикнула у відповідь Ехо.
— А він і справді кумедний, — наважилась одна німфа.
— І привабливий, як на такого худорлявого, — промовила друга.
— Худорлявого? — перепитав Лео. — Мала, та я винайшов худорлявість. Худорлявий у наші часи — синонім до «палкий» та «гарячий». А я сама худорлявість. А Нарцис? Та він такий невдаха, що навіть у Підземному царстві не згодився. Не зміг змусити дівчат-привидів наважитися на побачення з ним.
— Фу! — промовила німфа.
— Фу! — погодилась Ехо.
— Годі! — Нарцис підвівся. — Це неправильно! Це ж зрозуміло, що він не крутий, тож, мабуть... — хлопець не міг дібрати потрібні слова, імовірно, через те, що давно не говорив ні про кого, окрім себе. — Він дурить нас.
Вочевидь, Нарцис був не повним телепнем. На його обличчі засяяла здогадка. Він повернувся до ставка.
— Бронзове дзеркало зникло! Моє віддзеркалення! Поверни мені його!
— Команда Лео! — завищала одна з німф. Але решта вже звернули свою увагу на Нарциса.
— Прекрасний тут я! — наполіг Нарцис. — А він викрав моє дзеркало! Якщо його не повернуть, я піду геть!
Дівчата охнули. Одна з них кудись вказала.
— Там!
На краю кратера Хейзел щодуху бігла геть, тягнучи за собою величезну бронзову пластину.
— Поверніть! — крикнула одна німфа.
— Поверніть, — імовірно проти власної волі пробурмотіла Ехо.
— Так! — Нарцис зняв свій лук і вийняв стрілу із запиленого сагайдака. — Та, хто першою дістане цю бронзу, подобатиметься мені
— О боги! — закричали німфи.
— І вбийте цих напівбогів! — Додав Нарцис, свердлячи Лео своїми привабливими очима. — Вони не такі круті, як я.
Коли хтось намагався його вбити, Лео вмів бігати досить швидко. На жаль, він мав чималий досвід.
Він наздогнав Хейзел (що було легко!), адже дівчина насилу тягнула за собою п’ятдесят фунтів небесної бронзи. Він узявся за один бік металевої тарілки й озирнувся. Нарцис натягував тятиву, але стріла виявилась такою старою й крихкою, що розламалась на тріски.
— Оу! — привабливо скрикнув хлопець. — Мій манікюр!
Зазвичай, німфи були швидкими — принаймні ті, які мешкали в Таборі Напівкровок, — але ці ледве пересувались під вагою плакатів, футболок та інших сувенірів, присвячених Нарцису. А ще вони не дуже вміли працювати в команді, тому повсякчас натикались одна на одну, пхалися та штовхалися. Ще й Ехо дуже заважала, бігаючи поміж них, ставлячи підніжки та збиваючи дівчат з ніг.
І все ж вони стрімко наближалися.
— Поклич Аріона! — задихаючись, крикнув Лео.
— Уже покликала!
Вони добігли до води. Звідси вже виднівся «Арго II». Але дістатись до нього було неможливо: плисти задалеко, навіть якби вони не волочили за собою бронзу.
Лео озирнувся. Натовп уже долав дюни. Нарцис біг попереду, тримаючи лук, наче естафетну паличку. Німфи начаклували собі різноманітну зброю: хтось тримав каміння, інші — дерев’яні палиці, увінчані квітками. Кілька водяних німф розмахували водяними пістолетами, що не здавалися загрозливими, але через кровожерливий погляд в очах дівчат лякали до смерті.
