Цікаво, якої думки про ці зображення римські напівбоги, Френк та Хейзел? Вони ніколи не перебували в Таборі Напівкровок. Чи здаються ці картини їм чужими? Чи здається їм несправедливим, що тут немає їхнього табору? Чи сумують вони через це за своєю домівкою?
У голові Пайпер завирували інші рядки з пророцтва. Що це за вита в’язниця? Як близнята можуть зупинити подих янгола? Ключ до вічної смерті також звучав не дуже підбадьорливо.
— Отже... — Лео відштовхнув своє крісло від столу. — Усе по черзі, гадаю. Уранці нам доведеться приземлитися, щоб закінчити ремонт.
— Десь неподалік від міста, — запропонувала Аннабет, — раптом нам знадобляться матеріали. Але десь у глушині, щоб римлянам було важко нас знайти. Є якісь думки?
Ніхто не відповів. Пайпер пригадала видіння в кинджалі: дивакуватого чоловіка в пурпуровій футболці, який тримав у руках кубок і вабив її до себе. Він стояв перед знаком, на якому було написано «Топека — 32 милі».
— Ну, — наважилась вона. — Якої ви думки про Канзас?
Пайпер не могла заснути.
Першу годину нічної вахти тренер Хедж ходжав туди-сюди коридором і волав: «Вимкнути світло! Вгамуйтесь! Тільки спробуйте вислизнути з каюти, і я відправлю вас копняком назад на Лонг-Айленд!»
Він стукав своєю биткою по дверях кают щоразу, коли чув шум, і кричав на всіх, аби ті засинали, через що зробити цього ніхто не міг. Пайпер припускала, що сатир так не розважався з часів, коли вдавав фізрука у Школі Дикунів.
Вона витріщилась на бронзові бруси на стелі. Каюта була досить затишною. Лео запрограмував їхні кімнати таким чином, щоб автоматично налаштовувалась температура, комфортна для її мешканця, тож тут ніколи не було ані спекотно, ані холодно. Матрац і подушки були набиті пухом пегасів («Жодний пегас під час виготовлення речей не постраждав», — запевнив її Лео), тож вони були неймовірно зручними. Зі стелі звисав бронзовий ліхтар, що світив із яскравістю, необхідною для Пайпер. З обох боків на ліхтарі містилися маленькі отвори, тож уночі стінами кімнати ширяли сяючі сузір’я.
У голові Пайпер вирувало багато думок, тому вона гадала, що ніколи не засне. Але хитання корабля та гудіння повітряних весел, що оберталися в небі, заспокоювали.
Зрештою, повіки обважніли і дівчину поглинув сон.
Здавалось, минуло лише кілька секунд, перш ніж вона прокинулась від дзвоника, що сповіщав про сніданок.
— Агов, Пайпер! — Лео постукав у двері. — Ми приземляємося.
— Приземляємося? — Вона сонно підвелась на ліжку.
Лео відчинив двері й просунув голову всередину. Він тримав одну руку на очах, що було б тактовним жестом, якби він не підглядав крізь пальці.
— Ти порядно виглядаєш?
— Лео!
— Вибач, — він ошкірився. — Гей, мила піжамка з Могутніми Рейнджерами.
— Це не Могутні Рейнджери! Це черокійські орли!
— Еге, авжеж. Ми приземляємося за кілька миль від Топеки, як ти просила. І, е-е... — Він зиркнув у коридор, а потім знову нахилився всередину. — Дякую, що не ненавидиш мене через учорашній підрив римлян.
Пайпер протерла очі: бенкет у Новому Римі був тільки вчора?
— Усе гаразд, Лео! Ти тоді не володів собою.
— Так, і все ж... тобі не обов’язково було за мене заступатись.
— Знущаєшся? Ти для мене як менший брат, якого в мене ніколи не було. Авжеж я заступатимусь за тебе.
— Е-е... дякую!
Зверху загорланив тренер Хедж:
— Уперед, мала! Агов, Канзас!
— Святий Гефест, — пробурчав Лео. — Його дійсно не можна пускати за штурвал. Краще я піднімусь на палубу.
Доки Пайпер прийняла душ, перевдягнулась та захопила бублик з їдальні, уже було чутно, як витягуються посадкові колеса корабля. Вона піднялась на палубу й приєдналася до решти, тим часом як «Арго II» приземлявся посеред поля соняшників. Весла втягнулись, і опустились сходні.
У ранковому повітрі відчувався запах вологого ґрунту, теплих рослин та добрива. Непоганий запах. Він нагадував Пайпер про дім дідуся Тома в резервації міста Талеква, в Оклагомі.
Персі помітив її першим. Він привітно усміхнувся, що, незрозуміло чому, її здивувало. Він був одягнений у вицвілі джинси й свіжу футболку Табору Напівкровок, наче він ніколи й не полишав грецької сторони. Новий одяг, вочевидь, поліпшив йому настрій, ну так само як і те, що він стояв біля перил в обіймах Аннабет.
Пайпер була рада бачити Аннабет зі жвавими очима, тому що кращої подруги у неї ніколи не було. Аннабет місяцями докладала максимум зусиль, шукаючи Персі. Тепер, нехай попереду й чекало небезпечне завдання, вона принаймні повернула свого хлопця.
— Отже! — Аннабет висмикнула бублик з рук Пайпер і відкусила від нього шматок. Пайпер на це не зважала. У таборі вони весь час жартома цупили одна в одної сніданок. — Прилетіли. Які плани?
— Я хочу сходити на шосе, — промовила Пайпер. — Знайти знак з написом «Топека — 32 милі».
Лео зробив коло своїм віі-контролером. Вітрила опустились.
— Це недалеко, — промовив він. — Ми з Фестусом максимально точно розрахували посадку. Що ти сподіваєшся знайти біля цього дорожнього знака?
