Аннабет ледве не відірвала ручку чашки. Її серце роками розривалось на шматки. Спочатку був Лука Кастелан, її перша закоханість, який ставився до неї, як до молодшої сестри, а потім став лихим і раптом вирішив, що вона йому подобається... за мить до своєї смерті.. Після цього був Персі, який водночас і дратував, і приваблював, але, здавалось, упадав за іншою дівчиною на ім’я Рейчел, а потім він декілька разів ледве не помер. Урешті-решт вони почали зустрічатись, але Персі майже одразу зник на шість місяців і втратив усі свої спогади.
— «Захопливе», — промовила Аннабет, — це ще м’яко сказано.
— Ну, не всі твої біди — моя заслуга, — промовила богиня. — Але я справді обожнюю несподівані повороти в історіях кохання. Ох, усі ви такі чудові історії... тобто, дівчата. Я вами пишаюсь!
— Мамо! — промовила Пайпер. — Чому ти тут?
— Гм-м? О, тобто крім чаювання? Я часто приходжу сюди. Обожнюю місцеві пейзажі, їжу, атмосферу — у повітрі всюди відчутно запах романів та розбитих сердець. Хіба не відчуваєте? Цілі століття романів.
Вона вказала на сусідній маєток.
— Бачите веранду на даху? У ніч, коли розпочалась Американська громадянська війна, там у нас відбувалася вечірка. Артилерійській обстріл форту Самтер...
— От воно, — пригадала Аннабет. — Острів у гавані. Там відбувся перший бій громадянської війни. Конфедерати обстріляли загони Союзу й захопили форт.
— Ох, оце вечірка була! — промовила Афродіта. — Струнний квартет і всі чоловіки в новеньких офіцерських мундирах. А жіночі сукні... таке варто побачити! Я танцювала з Аресом... чи він був Марсом? Боюсь, голова у мене тоді була трохи запаморочена. І прекрасні спалахи світла в бухті, і рев гармат, що давав чоловікам привід обійняти їхніх наляканих коханих!
Чай Аннабет охолонув. Вона нічого не їла, але її почало нудити.
— Ти говориш про початок найкровопролитнішої війни в історії штатів. Загинуло понад шістсот тисяч людей — більше американців, ніж в обох Світових війнах заразом.
— А напої! — продовжила Афродіта. — Ох, вони були божественними. Сам генерал Борегар вийшов у світ. Він був таким негідником. Тоді він був зі своєю другою дружиною! Але бачили б ви, як він дивився на Лізбет Купер...
— Мамо! — Пайпер жбурнула свою булочку голубам.
— Так, перепрошую, — промовила богиня. — Одне слово, я тут, щоб вам допомогти, дівчата! Сумніваюсь, що ви часто бачитимете Геру. Через ту її маленьку авантюру їй не дуже раді в тронній залі. А інші боги дещо нездорові, як ви вже зрозуміли: розірвані між грецькою та римською сутностями. Дехто менше, дехто більше. — Афродіта зосередила погляд на Аннабет. — Припускаю, ти вже розповіла друзям, як посварилась зі своєю матір’ю?
Щоки Аннабет спалахнули. Хейзел і Пайпер питально поглянули на неї.
— Посварилась? — запитала Хейзел.
Легка суперечка, — відповіла Аннабет. — Пусте.
— Пусте! — промовила богиня. — Ну, не знаю щодо цього. Афіна була найбільш грецькою з-поміж усіх богинь. Зрештою — покровителька Афін. Коли владу захопили римляни, то перекроїли Афіну, і тільки потім змогли прийняти. Вона стала Мінервою, богинею ремесла та мудрості. Але боги війни у них були інші, більш римські... як, наприклад, Беллона...
— Мама Рейни, — пробурчала Пайпер.
— Саме так, — погодилась богиня. — Я колись говорила з Рейною у парку. І авжеж, у римлян був Марс. А потім ще з’явився і Мітрас — навіть не римський чи грецький бог, але легіонери просто шаленіли від його культу. Я особисто завжди вважала його грубим і жахливим
У вухах Аннабет загуло.
— Знак Афіни, — промовила вона. — Він веде до статуї, так? Веде до... якоїсь статуї.
Афродіта усміхнулась.
— Ти розумна, як і твоя матір. Але май на увазі: твої брати і сестри, діти Афіни, шукали її століттями. Жодному не вдалося повернути статую. Тим часом вони тільки продовжували підтримувати ворожнечу між греками та римлянами. Кожну громадянську війну... стільки кровопролиття і розбитих сердець... усе розпочинали діти Афіни.
— Це... — Аннабет хотіла сказати «неможливо», але пригадала гіркі слова Афіни на Центральному вокзалі та полум'я ненависті в її очах.
— Романтично? — запитала Афродіта. — Так, мабуть, так.
— Але... — Аннабет намагалася позбутися замішання у голові. — Знак Афіни, як він діє? Це низка зачіпок чи шлях, прокладений Афіною?
— Гм, — вигляд Афродіти давав зрозуміти, що їй нудно, але вона занадто ввічлива, аби сказати про це. — Гадки не маю. Сумніваюся, що Афіна створила Знак свідомо. Якби вона знала, де її статуя, то просто сказала б тобі, де її шукати. Ні... гадаю, Знак — це, швидше, духовний слід із хлібних крихт. Зв’язок між статуєю та дітьми богині. Бач, статуя
— І за чотири тисячі років, — промовила Аннабет, — нікому це не вдалось.
— Стривайте, — промовила Пайпер. — Про яку статую ми говоримо?
Богиня розсміялась.
