— О, певна, що Аннабет зможе тобі все пояснити. Хай там як, потрібна вам зачіпка неподалік. Маю на увазі мапу, залишену дітьми Афіни 1861-го, — сувенір, який допоможе тобі розпочати шлях, щойно дістанешся Рима. Але ти правильно сказала, Аннабет Чейз, нікому ще не вдавалось пройти за Знаком Афіни до кінця. Там ти зустрінеш свій найбільший страх — страх кожної дитини Афіни. І навіть якщо вцілієш, як ти скористаєшся винагородою? Використаєш її задля війни чи миру?
Аннабет подумки раділа, що стіл вкриває скатертина, тому що у неї тремтіли ноги.
— Ця мапа... — промовила Аннабет, — де вона?
— Народе! — Хейзел вказала на небо.
Над пальмами кружляли два величезні орли, а ще вище стрімко знижувалась летюча колісниця з пегасами. Вочевидь, диверсія Лео та Буфорда «Столовий кінець» не подіяла... або її швидко викрили.
Афродіта намастила маслом кекс, наче їй зовсім не потрібно було поспішати.
— Ох, мапа у форті Самтер, звісно! — Вона вказала ножем на острів у затоці. — Здається, римляни хочуть відрізати вас від своїх. На вашому місці я поквапилась би на корабель. Не бажаєте тістечок у дорогу?
Вони не дісталися корабля.
На півшляху до пристані перед ними знизились три велетенські орли. Кожний з них опустив на землю римського солдата в пурпуровій футболці та джинсах, з блискучими золотими обладунками, мечем та щитом. Орли полетіли геть. Римлянин посередині, який був худіший за інших, підняв забрало свого шолома.
— Здавайтесь Риму! — заверещав Октавіан.
Хейзел оголила свій кавалерійський меч і буркнула: — Дідька лисого, Октавіане!
Аннабет лайнулась собі під ніс. Сам собою цей худорлявий авгур її не турбував, але решта хлопців здавалися загартованими воїнами — занадто великі й сильні, щоб з ними битися. Тим паче, що вона і Пайпер були озброєні лише кинджалами.
Пайпер здійняла руки, закликаючи до спокійної розмови.
— Октавіане, у таборі проти нас улаштували змову. Ми можемо все пояснити.
— Нічого не чую! — заволав Октавіан. — Віск у вухах — стандартна процедура перед битвою з лихими сиренами. Опустіть зброю й повільно оберніться, щоб я зв’язав вам руки.
— Дайте мені його проткнути, — пробурмотіла Хейзел. — Благаю.
Корабель був лише за п’ятдесят футів, але Аннабет не бачила на палубі жодних ознак тренера Хеджа. Вочевидь, сатир перебував у трюмі, переглядав свої дурнуваті програми з бойових мистецтв. Джейсон зі своєю групою мали повернутись тільки надвечір, а Персі був під водою і навіть не здогадувався про напад. Якби ж то вона могла потрапити на борт і скористатися балістою. Але як пройти повз цих трьох римлян?
Час спливав. Орли кружляли над головами й кричали, наче сповіщаючи своїх про знахідку:
Їй потрібна допомога... якийсь сигнал тренерові Хеджу або краще навіть — Персі.
— Ну? — наполегливо промовив Октавіан. Двоє його друзів оголили мечі.
Дуже повільно, тільки двома пальцям Аннабет витягнула кинджал. Замість того щоб опустити його, вона жбурнула свою зброю якомога далі у воду.
Октавіан заверещав:
— Нащо це було? Я не наказував кидати його! Він міг стати речовим доказом. Або трофеєм!
Аннабет посміхнулася, як дурнувата білявка, мовляв: «Ох, ото я дурепа». Жодний, хто знав її, нізащо б у це не повірив. Але на Октавіана ця хитрість начебто подіяла. Він роздратовано фиркнув.
— А ви дві... — Він вказав мечем на Хейзел і Пайпер. — Опустіть зброю на причал. Без витівок...
Уся чарльстонська гавань навколо римлян здійнялася, наче фонтан у Лас-Вегасі під час вистави. Потім велетенська хвиля обрушилася на хлопців, захопивши із собою в затоку. Захлинаючись, римляни відчайдушно намагалися втриматися у своїх обладунках на плаву. Персі стояв на причалі, тримаючи в руці кинджал Аннабет.
— Ти впустила, — промовив він з таким виразом обличчя, наче не трапилося нічого особливого.
Аннабет стиснула його в обіймах.
— Я кохаю тебе!
— Народе, — втрутилась Хейзел, ледь помітно усміхаючись. — Треба поспішати.
Знизу у воді волав Октавіан:
— Заберіть мене звідси! Я вб’ю вас!
— Спокусливо, — відповів Персі.
— Що? — крикнув Октавіан. Він учепився в одного зі своїх охоронців, який ледве тримав їх обох на плаву.
— Нічого! — крикнув у відповідь Персі. — Ходімо, народе!
Хейзел нахмурилась.
— Ми ж не залишимо їх тонути?
— Вони не потонуть, — пообіцяв Персі. — Я змусив воду кружляти навколо їхніх ніг. Щойно ми відійдемо на достатню відстань, я викину їх на берег.
Пайпер усміхнулась.
— Круто.
Вони піднялись на «Арго II». Аннабет кинулася до штурвала.
— Пайпер, біжи вниз! Скористайся раковиною в камбузі, щоб надіслати через Іриду повідомлення. Попроси Джейсона повертатись!
Пайпер кивнула й помчала геть.
— Хейзел, знайди тренера і скажи, щоб тягнув на палубу свої волохаті задні ноги!
— Добре!
— А Персі... нам із тобою час доправити цей корабель у форт Самтер.
