Дрю закотила очі.
— Ох, благаю тебе, смітнице, відчепися!
— Видіння від Гери було в мене. Не у тебе. Це повинна зробити я.
— У кого завгодно може бути видіння, — сказала Дрю. — Ти всього лише опинилась у слушному місці в слушний час.
Вона повернулася до Джейсона.
— Слухай, бійки, я певна, дуже важливі. Ну і люди, які майструють усіляке... — вона подивилася на Лео з презирством. — Ну, гадаю, хтось таки має забруднити руки. Але тобі потрібна на своєму боці привабливість. Я можу бути дуже переконливою. І стану тобі у великій пригоді.
Таборяни почали шепотіти про те, що Дрю і справді була досить переконливою. Пайпер уже бачила, як Дрю їх переконала. Навіть Хірон почісував бороду, наче раптом побачив сенс в участі Дрю.
— Ну... — сказала Аннабет. — За формулюванням пророцтва...
— Ні! — звук власного голосу здався Пайпер дивним. — Я мушу піти.
І тоді сталося дещо неймовірне. Усі почали кивати, бурмотіти, що Пайпер, певно, теж має рацію. Дрю з недовірою огледілася. Кивали навіть деякі таборяни з її будиночка.
— Отямтеся! — гаркнула Дрю на натовп. — На що взагалі здатна Пайпер?
Пайпер хотіла було відповісти, але її впевненість уже починала слабшати. Що вона може запропонувати? Вона не з тих, хто б’ється, чи складає плани, чи все ремонтує. У неї не було жодних здібностей. Вона тільки й уміла, що потрапляти в неприємності та час від часу переконувати людей робити всілякі дурниці.
До того ж вона була брехлом. Їй потрібно було піти на завдання з причин, що різнилися від Джейсонових. І якщо вона таки піде, то все закінчиться її зрадою всіх тут присутніх. Пайпер чула той голос зі сну: «Виконаєш наш наказ — і зможеш піти живою». Як можна було обирати між допомогою Джейсону і допомогою батькові?
— Що ж, — вдоволено промовила Дрю. — Гадаю, ми із цим розібралися.
Раптом усі разом охнули. Вони витріщилися на Пайпер, наче та щойно вибухнула. Що вона вже знову накоїла? І тоді дівчина усвідомила, що її оточує червонувате світло.
— Що таке? — випалила Пайпер.
Вона подивилась угору, але там не було жодного палаючого символу, як над Лео. Тоді подивилась униз і скрикнула.
Її одяг... у що, дідько, вона була вдягнена? Пайпер ненавиділа сукні. У неї їх і не було. Але зараз на ній була чарівна біла сукня без рукавів, що опускалася до щиколоток і мала такий глибокий виріз на грудях, що Пайпер було ніяково. Передпліччя охоплювали витончені золоті браслети, на грудях сяяло філігранне намисто з бурштину, коралів і золотих квітів, а волосся...
— О, боже, — вимовила вона. — Що трапилося?
Приголомшена Аннабет вказала на кинджал Пайпер, що тепер, змащений і блискучий, висів збоку на золотому ланцюжку. Пайпер не хотілося його оголювати. Вона боялась того, що побачить. І все ж цікавість перемогла. Вона вийняла Катоптріс і подивилася на власне віддзеркалення на гладкому металевому клинку. Її волосся було бездоганним: пишне, довге й шоколадно-каштанове, із заплетеними золотистими стрічками з одного боку, воно спадало через плече. На ній навіть був макіяж, кращий за всі, що Пайпер коли-небудь змогла би зробити сама, — невловимі мазки, що зробили губи вишнево-червоними і проявили все розмаїття кольорів у її очах.
Вона була... вона була...
— Вродлива, — випалив Джейсон. — Пайпер, ти... ти красуня.
За інших обставин, ця мить була б найщасливішою в її житті. Але зараз усі витріщалися на неї, наче вона була якимсь опудалом. Обличчя Дрю переповнювали жах і відраза.
— Ні! — заволала вона. — Це неможливо!
— Це не я, — запротестувала Пайпер. — Я... не розумію.
Кентавр Хірон зігнув передні ноги і схилився перед нею, усі таборяни зробили те саме.
— Слава Пайпер МакЛін, — серйозно оголосив Хірон, наче говорив на її похороні. — Дочці Афродіти — покровительки голубів, богині кохання.
Лео пішов після того, як Пайпер перетворилася на красуню. Авжеж, усе це було приголомшливо (у неї був макіяж! Оце так диво!), однак Лео мав справи важливіші. Він вислизнув з амфітеатру і побіг у темряву, запитуючи себе, у що вплутався.
Він підвівся в присутності купи сильніших і хоробріших напівбогів та добровільно (добровільно!) підписався на завдання, під час якого його, швидше за все, вб’ють.
Він нікому не розповів про зустріч із тією Каллідою, своєю старою нянькою, але, щойно почув про Джейсонове видіння (пані в чорній сукні й шалі), зрозумів, що це була та сама жінка. Тія Калліда була Герою. Його лиха нянька була царицею богів. Від такої нісенітниці мізки можуть підсмажитися.
Він пошкандибав до лісу і спробував не думати про дитинство — про всю цю плутанину, що призвела до маминої смерті. Але марно.
Уперше тія Калліда спробувала вбити Лео, коли йому виповнилося близько двох років. Вона наглядала за ним, доки мати була в цеху. Авжеж, вона не була його тіткою насправді — усього лише одна з сусідських бабусь, така собі типова тія, яка допомагає наглядати за дітьми. Вона пахла, наче запечена в меді шинка, і завжди носила вдовичу сукню та чорну шаль.
— Вкладемо тебе подрімати, — промовила вона. — Подивимося, чи це ти насправді, мій маленький герой.
