Чан начебто був незахищений. Але Лео придивився і в слабкому світлі зірок та його ручному вогні помітив відблиск металу під землею та листям — по всьому кратеру була вистелена бронзова сітка. Хоча, мабуть, слово «помітив» тут було недоречним — Лео відчував пастку, так ніби вона випромінювала тепло і викривала себе. Наче спиці колеса, шість величезних стрічок із бронзи тягнулися від чану. «Чутливі до тиску», — припустив Лео. Щойно дракон наступить на одну з них, сітка закриється — і вуаля — чудовисько в подарунковій обгортці.
Лео дістався ближче. Поставив ногу на найближчу спускову стрічку. Як він очікував, нічого не відбулося. Сітку, певно, налаштували на важку здобич. В іншому випадку можна було спіймати тварину, людину, меншого чудовиська і таке інше. Він сумнівався, що в цьому лісі було щось таке саме важке, як металевий дракон. Принаймні сподівався, що не було.
Лео обережно спустився в кратер і наблизився до чана. Пахощі були майже нестерпними, очі почали сльозитися. Він пригадав той раз, коли тія Калліда (Гера, яка різниця) змусила його різати халапеньо[25] на кухні, і сок потрапив йому в очі. Оце був біль. А вона, авжеж, сказала: «Терпи, маленький герою. Ацтеки з батьківщини твоєї матері карали поганих дітей, тримаючи їх над вогнем, наповненим перцями чилі. Вони виховали таким чином багатьох героїв».
Цілковита психопатка ця жіночка. Лео був радий, що візьме участь у її порятунку.
Тія Калліда була б у захваті від цього чана, тому що він був значно жахливішим за сок халапеньо. Лео оглядівся в пошуках спускового механізму — чогось, що б деактивувало сітку. Але нічого не знайшов.
На мить він запанікував. Нісса говорила, що в лісі вже є декілька таких само пасток, і вони мають намір поставити ще. Що, коли дракон уже потрапив в одну з них? Як Лео знайде всі пастки?
Він продовжив шукати, але не побачив жодного спускового механізму. Жодної величезної кнопки з написом «ВИМК». Йому спало на думку, що, можливо, тут такої і немає. Лео почав втрачати надію... і тоді почув цей звук.
Це було дещо більше за коливання повітря — таке собі гурчання, що відчувається швидше нутрощами, ніж вухами. Від нього Лео затремтів, але він не почав озиратися в пошуках джерела. Він і далі розглядав пастку, міркуючи. Воно ще далеко. Але продирається крізь ліс. Потрібно поспішати.
А потім він почув скреготливе фиркання, наче водяна пара виштовхувалася з металевої діжки.
Шия затремтіла. Він повільно повернувся. На краю ями з відстані у п’ятдесят футів на нього витріщалися два червоних ока. Створіння блищало в місячному сяйві. Лео повірити не міг, що така громадина так швидко до нього підкралася. Запізно він зрозумів, що погляд створіння втупився на вогонь у його руках. Він згасив полум’я.
Лео тепер чітко бачив дракона. Шістдесят футів завдовжки від морди до хвоста. Тіло зі з’єднаних поміж собою бронзових пластин. Пазурі розміром як ніж м’ясника і ряди численних, гострих, наче кинджали, металевих зубів у пащі. З ніздрів дракона йшла пара. Він рикнув — наче бензо- пила пройшла крізь дерево. Він міг легко розтоптати Лео або розкусити навпіл. Цей дракон був найпрекраснішим з того, що Лео коли-небудь бачив. За винятком одного недоліку, що повністю зруйнував плани хлопця.
— У тебе немає крил, — промовив Лео.
Драконове ричання стихнуло. Він похитав головою, наче мовляв: «Чому ти не втікаєш у жаху?»
— Агов, без образ, — сказав Лео. — Ти неймовірний! Святий боже, хто тебе створив? Ти гідравлічний, чи ядерний, чи який? І все ж, якби моя воля, я б зробив тобі крила. Що ж це за дракон, якщо в нього немає крил? Мабуть, ти заважкий, щоб літати? Як це я цього не врахував?
Дракон рикнув, цього разу дещо знічено. Він начебто мав розтоптати Лео. Усілякі балачки не входили до його плану. Він зробив крок уперед. Лео крикнув:
— Стій!
Дракон знову рикнув.
— Це пастка, бронзові мізки, — сказав Лео. — Вони намагаються тебе спіймати.
Дракон роззявив пащу й видмухнув вогонь. Палючий вир полум’я звалився на Лео — значно сильніший за ті, що йому доводилося витримувати в минулому. Його наче поливали з потужного пекельного пожежного шланга. Трохи саднило, але він тримався на ногах. Коли вогонь згаснув, Лео виявився зовсім неушкодженим. Навіть одяг не підгорів — він гадки не мав чому, проте був за це вдячний. Лео любив свою армійську куртку, до того ж, якби згоріли його труси, було б украй ніяково.
Дракон витріщився на Лео. Вираз його морди взагалі-то не змінився (все ж таки вона з металу), однак Лео був певен, що на ній написано: «Чому немає хрусткої скоринки?» З шиї дракона вилетіла іскра, наче його от-от закоротить.
— Ти не можеш мене підсмажити, — Лео намагався говорити твердо і спокійно. У нього ніколи не було собаки, але саме так він намагався говорити з драконом, як, на його думку, зазвичай говорять із собакою.
— Сидіти, хлопче! Не наближайся. Не хочу, щоб тебе спіймали. Бач, вони вважають, що ти зламаний і тебе слід розібрати на брухт. Але я цьому не вірю. Я полагоджу тебе, якщо дозволиш...
