- Йогпермар скислий, - тільки й вилаялась я.
Демон також здивувався зустрічі зі мною, а ще більше його вразили мої слова. Шкода не надовго. Я навіть не встигла хоч щось вигадати, як захопити його неушкодженим, коли той почав лаятись у відповідь на незнайомій мені мові, одночасно з цим витяг з піхв здоровезного меча. Здається, він не в курсі, що довга зброя в вузьких провулках - лише завада. Я діставати меча не стала. Натомість укрившись лускою та витягла якомога сильніше пазурі.
-
- Обов’язково, - не знаймо з чим погодилась я. - Лише тебе затримаю.
Далі розмову довелось відкласти - демон від слів перейшов до діла.
Гарного бою, як пишуть в книжках, не вийшло. Мечі не дзвеніли, волосся не розвивав вітер - усе було не так. Мені з легкістю вдавалось вклонятися від леза, та на жаль, вибити зброю з рук не випадало нагоди. Хоча поранити його кігтями один раз вдалося, і тепер чоловік кульгав на ліву ногу. А от запах його чорної крові дратував - гіркий, наче полин. Дивно. Іншого запаху я від суперника не відчувала, як і ритму серцебиття. У нього що, цього органу взагалі немає? Знов зайві питання в моїй голові. Треба з цим щось робити. На курс медитації записатися наприклад. Ааааа! Та що ж це таке?!!!
- Й що ви забули в цьому світі? - не втримавши язика запитала, намагаючись відволіктися від зайвих питань. Ще трохи - й знов буду думати про рецепт. Та що за лихо?!!!
-
- Ага. От саме це я й зроблю.
А сама зраділа - нарешті почула наближення допомоги. Тупотіли так, що лише глухий не почує.
Як і домовлялись, ми влаштували пастку біля двох можливих точок відкриття. Та на нашу біду порталів відкрилось аж три. І поки магічна варта разом із членами таємного ордену розбиралась з тими, хто пройшов повз перші два, я вирішила подивитися, кого принесло третім. Такого суперпризу не очікувала. Та все ж виконала прохання й не вбила незапрошеного гостя. Так, лише трохи подряпала.
-
Подіяло. Портал закрився, що розлютило демона ще більше - і той почав трансформувати.
Ттттттт!!! Свінябул збродженний!!! Це що таке?!!!!
Роги, хвіст, крила, а броня виявилась не частиною вбрання. І зрост збільшувався - вже вищий за дах двохповерхового будинку.
Заклинання летіли в нього одне швидше іншого. На перший погляд, здавалось, що це марна трата магічної енергії, та раптово демон втративши свідомість, впав. Від гуркоту аж стіни ближніх домівок здригнулися.
- Що в словах “залишатися поряд” не зрозуміло? - налетів на мене декан.
- Усе зрозуміло. Та як би я не встигла - він міг зникнути. Ми навіть не знали, де й кого шукати, - почала виправдовуватись я. - Й взагалі. Я ж його як і обіцяла не вбила.
- Одного з радників вищого демона? Я б залюбки подивився на це.
- Розбудіть - продемонструю, - не зупинялась я. Азарт не залишав мене, й жадоба полювання все ще переважала глузд.
- Відшмагати б тебе лузгою та посадити на хліб з водою. Може, хоча б так розум почне перемагати безглуздя.
- Потім продовжите лайку. Зараз треба придумати, як й куди перенести нашого “гостя”. Ята, на сьогодні все. Йдеш додому, та щоб нікуди не встрягла - тебе проводить Нолан. Завтра я сам знайду тебе, щоб поговорити. Калрін, потрібна твоя допомога.
Я насупилась. От так завжди - найцікавіше й без мене.
Що ж. В мене також є від вас секрети. Й ділитися ними з вами не збираюсь.
- Ходімо, - відволік мене від побудови планів помсти Нолан. - Проводжу тебе додому.
- Ходімо, - відмовлятися марно. Я все одно в очах перевертня - тендітна дівчина.
Учора майже опівночі до Лісового Будинку повернувся Вальдегор. Зморений та голодний - тож обтяжувати розмовами не хотілось. А от сьогодні, під час обіду, розповіла про все що відбувалась, поки не бачились. Від винаходу нових ліків - до допиту демона.
- Тобто нічого він вам не сказав нового?