Я взявся за стілець і рішуче відставив його вбік.
— Міс Дангіл… Сейді… якщо мені бодай-колись могла зустрітися жінка, котра потребує холодного пива, то ця жінка ви. Ходімо зі мною.
— Дякую вам, — сказала вона. — Мені так жаль. Мати казала мені, щоб я ніколи не кидалася на чоловіків, а я так цього й не навчилася.
Я вів її до ряду діжечок, дорогою показуючи на різних членів учительського контингенту (і взяв її за руку, коли хтось із волейболістів, ледь не наштовхнувся на неї, задкуючи, щоби відбити високу подачу), із твердою вірою: з просто колег ми з нею можемо стати друзями, можливо, добрими друзями, але ніколи не станемо чимось більшим, неважливо, на що там сподівається Мімі. В якійсь кінокомедії з Роком Гадсоном[393] і Доріс Дей наша зустріч безсумнівно була б кваліфікована, як «метке спіткання», але в реальному житті, перед усе ще рясніючою усмішками аудиторією, це виглядало нескладним, дратівним. Так, вона була гарною. Так, приємно було йти поряд з такою високою дівчиною і все одно залишатися вищим за неї. І безперечно, мені вельми сподобалася пружна твердість її грудей, захованих під подвійним шаром тоненьких тканин: пристойної бавовни й сексуального нейлону. Але якщо вам уже не п’ятнадцять, випадкове лапання під час надвірної вечірки не можна кваліфікувати як кохання з першого погляду.
Я підніс оновленій (чи відновленій) міс Дангіл пиво, і ми стояли, балакали біля імпровізованого шинкваса необхідний відтинок часу. Ми сміялися, коли орендований в когось для цієї оказії Вінсом Нолзом голуб вистромив голову з його циліндра й дзьобнув Вінсів палець. Я ще показував Сейді викладачів Денголмської школи (багацько їх вже від’їхали з міста Тверезість на Алкогольному експресі). Вона казала, що ніколи не запам’ятає їх геть усіх, а я запевняв її, що запам’ятає. Я просив її звертатись до мене, якщо їй знадобиться будь-яка допомога. Необхідна кількість хвилин, очікувані маневри в розмові. Потім вона ще раз подякувала мені за те, що врятував її від негідного падіння, і пішла подивитися, чи не потрібна її допомога в збиранні дітей у гурт перед їхнім нападом на піняту, котру вони вже ось-ось мусять почати збивати. Я дивився їй услід, не закохано, а радше хтиво; мушу визнати, мене тоді на мить був збудив вид верху її панчохи і рожевих підв’язок з поясом.
Думки мої повернулись до неї, коли тієї ночі я вже збирався лягати в ліжко. Вона дуже гарно заповнювала собою великий об’єм простору, і не лише мої очі слідкували за похитуваннями її тіла, коли вона рухалася в тій своїй красивій сукні, але ж було та й поготів. Що з цього могло вирости більшого? Незадовго перед тим, як мені вирушити у найдивовижнішу в світі подорож, я читав книжку під назвою
Як виявилось, я зовсім не втратив смак до романтичного кохання.
Серпень у Джоді був пеклом, щодня температура за дев’яносто, а часто й понад сто[395]. Кондиціонер у моєму орендованому будинку на Меса-лейн працював добре, але недостатньо добре, щоби протистояти такому безперервному натискові. Подеколи — якщо вдень траплялася освіжаюча злива — вечорами бувало трішки краще, проте не набагато.
Вранці 27 серпня, коли я у самих лише баскетбольних шортах сидів за своїм столом, працюючи над
