11/22/63 полностью

Я натягнув майку і пішов до дверей. Там стояли тренер Борман і Елен Докерті, колишня очільниця факультету домашньої економіки[396], а тепер в. о. директора ДКСШ; нікого не здивувало, коли Дік Сімонс подав заяву на звільнення в той же день, що й Мімі. Тренер був упакований у темно-синій костюм із кричущою краваткою, яка, здавалося, душить колоду його шиї. На Елен був сірий костюм, строгість якого трохи полегшували хвильки мережива при викоті. Обоє стояли з офіційними лицями. Перша моя думка була беззаперечною і в тій ж мірі дикою: «Вони знають. Якимсь чином вони дізналися, хто я такий і звідки з’явився. Вони прийшли мені це сказати».

Губи в тренера Бормана тремтіли, а Елен хоча ще й не плакала, сльози вже переповнювали її очі. І тоді я зрозумів.

— Мімі?

Тренер кивнув:

— Дік мені подзвонив. А я сказав Еллі, я зазвичай вожу її до церкви, і ось ми тепер повідомляємо людям. Найперше тим, кого вона любила найбільше.

— Мені жаль це почути, — промовив я. — А як там Дік?

— Схоже, що він з цим упорається, — сказала Елен, а потім суворо поглянула на тренера. — Так він сказав принаймні.

— Йо, з ним гаразд, — додав Борман. — Росстроєний, свісно.

— Авжеж, — кивнув я.

— Він збирається піддати її кремації, — губи Елен потоншали з осуду. — Сказав, що так бажала вона.

Я задумався про це:

— Ми могли б організувати щось на кшталт спеціальних зборів з настанням навчального року. Можемо ми це зробити? Люди зможуть висловитися у промовах. Може, показали б слайд-шоу? Гадаю, в людей багато є її фотографій.

— Це чудова ідея, — підхопила Елен. — Ви могли б це організувати, Джордже?

— Я радо постараюся.

— Залучіть собі в допомогу міс Дангіл. — І раніш, аніж мені в розум устигла вскочити іскра підозри, що це чергове сватання, вона додала. — Я гадаю, це якось зарадить дівчатам і хлопцям, котрі любили Мімз, якщо вони знатимуть, що меморіальні збори на її честь організували ті люди, котрих вибирала для нашої школи особисто вона сама. І Сейді це також допоможе.

Звісно, допоможе. Як новенька, вона таким чином покладе на свій репутаційний рахунок трішки доброзичливості, щоб було з чим розпочати навчальний рік.

— Гаразд. Я з нею побалакаю. Дякую вам обом. З вами все буде добре?

— Авжеж, — відповів рішуче тренер, але губи його не перестали тремтіти. Цим він мені сподобався. Вони повільно пішли до його машини, припаркованої біля бордюру. Тренер підтримував Елен під лікоть. За це він мені також сподобався.

Я причинив двері, сів на лавку в маленьких сінях і думав про Мімі, як вона сказала, що зневіриться, якщо я не візьмуся за загальношкільний спектакль. І якщо я не погоджуся працювати повноцінним викладачем, принаймні один рік. А також, якщо я не прийду на її весілля. Мімі, котра вважала, що «Ловець у житі» мусить бути в шкільній бібліотеці, і котра була не проти гарного злягання в суботній вечір. Вона була з тих педагогів, котрих діти ще довго пам’ятають після випуску, а іноді навіть повертаються, щоб відвідати їх, коли вже давно перестали бути дітьми. З тих, що іноді постають у житті проблемного учня у важливий для нього момент і творять важливі зміни.

Хто жінку чеснотну знайде? — питається у приповістці. — А ціна її більша від перлів. Шукає вона вовни й льону, і робить охоче своїми руками. Вона, немов кораблі ті купецькі, здалека спроваджує хліб свій[397].

Існує більше одеж, аніж ти одягаєш на себе, кожний вчитель про це знає, і їжа — це не лише тільки те, що ти кладеш собі до рота. Міз Мімі одягала й годувала багатьох. Включно зі мною. Я сидів там, на лавці, котру купив на блошиному ринку у Форт-Ворті, з похиленою головою, сховавши лице в долонях. Я думав про неї, і було мені дуже печально, але очі мої залишались сухими.

Я ніколи не був тим, кого називають плаксієм.

Сейді моментально погодилась допомогти мені готувати меморіальні збори. Ми працювали над цим два останніх тижні того спекотного серпня, їздили містом, складаючи список тих, хто виступить. Я рекрутував Майка Косло, щоб прочитав 31-й розділ з Приповістей про чеснотну жінку, а Ел Стівенс зголосився розповісти історію — якої я ніколи не чув від самої Мімі — про те, як вона придумала назву для гамбургера, що став його spécialité de la maison[398] — «Вилоріг». Також ми зібрали понад дві сотні світлин. Мені найбільше подобалась та, де Мімі з Діком огиналися в твісті на шкільних танцях. Явно було видно, що вона отримує задоволення; він же скидався на чоловіка зі значного розміру дрючком, встромленим йому в дупу. Фотографії ми сортували в шкільній бібліотеці, де на головному столі тепер стояла табличка з написом МІС ДАНГІЛ, замість МІЗ МІМІ.