- ╢сть! - Три ТПК ревнули дизелями ╕, гойднувшись пружинисто на товстеньких колесах, покотилися пут╕вцем до ближнього села, тягнучи кожен по три платформи, як буксири барж╕ дн╕провськ╕...
Реве м╕н╕-колона, три "луази" через л╕с мчать, головною ╕ ╓диною вулицею в центр села вилет╕ли. С╕льце - так соб╕. Вуличка, б╕льше на ст╕чну канаву схожа, узб╕ччя см╕ттям завален╕, хати облуплен╕...
На пагорб╕ д╕м кам"яний, бляхою критий - явно у колишнього куркуля в╕д╕браний. Над ╜анком прапор червоний ганч╕ркою мокрою в пов╕тр╕ вран╕шньому звиса╓ - с╕льрада тут, значить. Фельдфебель Ол╕йник ╤ван Федорович глянув орлиним поглядом довк╕л, сержантам сво╖м на певн╕ будинки вказав ╕ вел╕в доставити ╖хн╕х господар╕в перед сво╖ ясн╕ оч╕. Чмихнули ТПК сизим димом ╕ за к╕лька хвилин тро╓ селюк╕в постали перед фельдфебелем гр╕зним. Стоять, не дихають, на Ол╕йника з острахом поглядають: у фельдфебеля вздовж погону польового смуга широка, отож селюки ╕ дихати перестали - ого, ст╕льки у чолов╕ка на погонах китайки червоно╖! Неабияке, значить, начальство зав╕тало.
- Партб╕лети на ст╕л! - Рикнув фельдфебель ╕ тро╓ смиренно на ст╕л поклали в цупких обкладинках книжечки з написом "Всесоюзная коммунистическая партия (большевиков)" чорним по червоному.
- От що, громадяни. - Фельдфебель погортав книжечки. - Ви в сел╕ цьому владу радянську представля╓те: голова колгоспу, парторг ╕ голова с╕льради. Ви тут з сорок другого року кожен день людям у вуха вдували, що правильно товариш Стал╕н проти хохл╕в в╕йну почав. Бо хохли ось-ось сюди прийдуть ╕ вс╕х вбивати почнуть. Вс╕х вбивати ми, звичайно, не будемо. Але за вами, громадяни, мотузка плаче...
"У-у-у-у..." прогуд╕ли непевно вс╕ тро╓, так що, не розбереш, що сказати хот╕ли.
- Не за те вас в╕шати потр╕бно, що хата у кожного з вас п╕д бляхою. То не гр╕х в хат╕ кам"ян╕й п╕д бляхою жити. За це в╕шати вас не буду. Хоча й хати ц╕ не вами збудован╕, ви ╖х у ╕нших в╕д╕брали.
"У-у-у-у..." знову дружно прогуд╕ли щось тро╓ представник╕в радянсько╖ влади в сел╕.
- Жити в хат╕ п╕д бляхою - то не гр╕х, тут я згоден з вами. Але квиток парт╕йний мати - це гр╕х, однак, гр╕х невеликий. За це в╕шати не варто, що поробиш: людина несповна розуму. Помилятися кожен може. В╕шати ми тих будемо, хто в сел╕ вашому у хат╕ п╕д бляшаним дахом живе ╕ квиток парт╕йний ма╓. Тих на воротах с╕льради вашо╖ пов╕сити варто. Вс╕ б╕ди у селян тутешн╕х в╕д вас, комун╕ст╕в клятих. Багато сала ви людям за шк╕ру залили. Тому шк╕ру з вас зняти кожен в цьому сел╕ бажа╓. Згодн╕, громадяни?
"У-у-у-у..." - чи то погоджуючись, чи то заперечуючи, загомон╕ли знову вс╕ тро╓ разом. Фельдфебель замовк ╕ дивився на цих трьох вич╕куючи.
- Отже, громадяни комун╕сти, ваш╕ земляки шк╕ру з вас зн╕муть ц╕лком заслужено. ╤ ви розум╕╓те, що врятувати вашу шк╕ру в╕д повн╕стю заслуженого вами покарання т╕льки я можу. Хоча, по правд╕, на б╕са мен╕ шк╕ра ваша потр╕бна? Це лиш вроджена моя доброта дозволити вашим односельцям негайно вас трьох обб╕лувати або на воротах с╕льради пов╕сити мен╕ не да╓. Аж сам соб╕ дивуюся, до чого я добрий. Тому дам я вам можлив╕сть гр╕х св╕й спокутувати хоч би тр╕шечки. Лишаю вам майно в╕йськове, яке з собою тягати не випада╓. Збережете ц╕лим ╕ неушкодженим - живими лишитеся, хоч клаптик пропаде - вас на воротах пов╕шу, а с╕льце вогнем артилер╕йським на цурпалки потрощу. Те, що залишиться - танками з землею зр╕вняю. Зрозум╕ли?
Хриплять вс╕ тро╓ щось нерозб╕рливе.
- Я зрозум╕ло пояснив, питаю? - Ол╕йник голос п╕двищив.
- Понятно всё, чего там... - Не в лад в╕дпов╕ли тро╓.
- Отож, дев"ять в╕зк╕в разом з вантажем лишаю вам на збер╕гання. Береж╕ть ╖х, як з╕ницю ока...
Тр╕йко "луаз╕в" зарев╕ли двигунами, видихнули дим сизий ╕ покотили ген за край л╕су...
...З вечора сид╕ли командир ав╕ац╕йного гел╕коптерного полку разом з начальником штабу та командирами ескадрил╕й, схилившись над картою. На стол╕ - стопка фотопланшет╕в. Полку поставлена бойова задача. Сьогодн╕ на св╕танку б╕йц╕ аеромоб╕льно╖ бригади мають висадитися в тилу рос╕ян. Завдання полку бойових гел╕коптер╕в - прикрити висадку десантник╕в ╕ п╕дтримати ╖хню атаку.
...До св╕танку залиша╓ться години п╕втори, не б╕льше. Аеродром занурений в передсв╕танковий серпанок, хова╓ться в тому серпанку довга, ген-ген, до самого обр╕ю, зл╕тна смуга. На метал╕чних плитах стоять, як птахи з настовбурченим п╕р"ям, транспортн╕ гел╕коптери С-55А2, втомлено лопат╕ опустивши. Спереду ╕ ззаду гвинтокрил╕ машини затиснут╕ турб╕нними "кобрами" - гел╕коптерами вогнево╖ п╕дтримки. Обаб╕ч смуги сидять групками десантники.
- Сьома рота! - Кричить на весь аеродром опецькуватий чолов╕к в св╕тло-блакитн╕й льотн╕й форм╕, яку носять ек╕паж╕ гел╕коптер╕в, в польовому кеп╕ ╕ великим блокнотом в руках. - Сьома! Давай!
