“This is suicide! There’s not just Pure Blooded here, you know that. If any of them find us, we’re history, even with her here,” Baron said, pointing at Ilea.
"Це самогубство! Тут є не тільки Pure Blooded, ви це знаєте. Якщо хтось із них знайде нас, ми залишимося в історії, навіть з нею тут, — сказав Барон, вказуючи на Ілею.
She raised an eyebrow but didn’t comment. Are they talking about the Blood Carrier I literally just killed?
Вона підняла брову, але нічого не прокоментувала. Вони говорять про кровоносця, якого я буквально щойно вбив?
“What are you talking about? I’ve never been here.”
"Про що ви говорите? Я тут ніколи не був».
“The fourth layer, the Heroes’ Descent, is a city,” Seath explained while the others stared at each other. “Well, it was at some point. Now creatures like the one Austin killed earlier run around and make it a nightmare to navigate it safely. Compared to the higher layers, you’ll find a lot of potentially valuable things here.
«Четвертий шар, Спуск Героїв, — це місто», — пояснив Сет, поки інші дивилися один на одного. "Ну, це було в якийсь момент. Тепер істоти, подібні до тієї, яку Остін убив раніше, бігають і перетворюють на кошмар безпечну навігацію. У порівнянні з вищими шарами, тут ви знайдете багато потенційно цінних речей.
“The problem is, there’s a lot of closed-off sections, with enchantments and traps still in place against anybody who might open them. But we know the layout of the city. There were plenty of maps, and the previous residents were somewhat open about their beliefs and what they were doing here.”
«Проблема в тому, що є багато закритих ділянок, з чарами та пастками, які все ще існують проти будь-кого, хто може їх відкрити. Але ми знаємо планування міста. Карт було багато, і попередні мешканці були дещо відкритими щодо своїх переконань і того, що вони тут роблять».
Ilea knew some of this already. “They were still alive?”
Ілея вже знала дещо з цього. — Вони ще були живі?
“No. Well, if you don’t count whatever these creatures are as alive. But plenty of statues, notice boards, and even books all written in Standard remained. The inner circle is the heart of the Red Church. Nobody has managed to get into it yet, even after all this time.”
— Ні. Ну, якщо не вважати ці істоти живими. Але збереглося багато статуй, дошок оголошень і навіть книг, написаних стандартною мовою. Внутрішнє коло – це серце Червоної Церкви. Ще нікому не вдалося в нього потрапити, навіть за весь цей час».
“Supposedly,” Baron said. “There wouldn’t be any rumors about the danger without anybody having entered, now would there?”
— Нібито, — сказав Барон. — Не було б чуток про небезпеку, якби ніхто не увійшов, чи не так?
Ilea nodded, though the information had much less of an impact on her than on Baron. If the Carrier was one of the most dangerous creatures here, then it wasn’t quite comparable to Tremor, where Kingsguards and Soul Rippers roamed. She wasn’t about to share any of that though.
Ілея кивнула, хоча ця інформація вплинула на неї набагато менше, ніж на Барона. Якщо Перевізник був однією з найнебезпечніших істот тут, то його не можна було порівняти з Тремтінням, де бродили Королівські Гвардійці та Розпушувачі Душ. Однак вона не збиралася ділитися цим чимось із цього.
“Well, we’re here now. Where’s the treasure? And what is it?” Ilea asked.
"Ну, ми зараз тут. Де скарб? І що це таке? — спитала Ілея.
Austin continued down one of the corridors, ignoring her questions.
Остін продовжив рух одним із коридорів, ігноруючи її запитання.
He doesn’t know, does he? The thought amused her. Rumors and legends, sought by the desperate and hopeful. She just wanted a good fight, and after the one she’d just had, she was in a wonderful mood. More to come, hopefully.
Він не знає, чи не так? Ця думка потішила її. Чутки і легенди, які шукають зневірені і сповнені надій. Вона просто хотіла гарного бою, і після того, який вона щойно провела, у неї був чудовий настрій. Сподіваюся, далі буде більше.
They passed a lot of hallways, Austin occasionally choosing one, but Ilea was soon lost in the maze. The place was pretty big. She’d have found her way out eventually if she’d come down by herself, but finding this group had at least saved her some time.
Вони пройшли повз багато коридорів, Остін час від часу вибирав один, але незабаром Ілея загубилася в лабіринті. Місце було досить велике. Врешті-решт вона б знайшла вихід, якби спустилася сама, але пошук цієї групи принаймні заощадив їй трохи часу.
“That’s not supposed to be here,” Austin murmured when they stood before a closed gate. Ilea could tell there were enchantments in place, feeling the thrum of mana coming from the door. Metal set in stone, the color the same light gray as the rest of the complex.
— Цього тут не повинно бути, — пробурмотів Остін, коли вони стояли перед зачиненими воротами. Ілея зрозуміла, що на місці є чари, відчувши гуркіт мани, що долинає з дверей. Метал оправлений в камінь, колір такий же світло-сірий, як і решта комплексу.
“Can you crack it?” Baron asked.
