— Ти можеш його зламати? — спитав Барон.
“Probably, but I’ll need a while,” the ranger replied.
— Можливо, але мені потрібен час, — відповів рейнджер.
*
“Why are we walking so far away?” Baron asked. An hour had passed since they’d reached the closed gate.
— Чому ми так далеко йдемо? — спитав Барон. Минула година відтоді, як вони дійшли до зачинених воріт.
Ilea saw Seath smirking as Austin took out a bolt and aimed at the distant door.
Ілея побачила, як Сіт посміхається, коли Остін вийняв засув і поцілив у далекі двері.
“Blast radius,” he said and loosed the projectile. Ilea snorted before an explosion rocked the surroundings, after which the distant screeches of monsters were slightly audible. “We’ll wait for an hour or two until they leave again.”
— Радіус вибуху, — сказав він і випустив снаряд. Ілея пирхнула, перш ніж вибух сколихнув околиці, після чого злегка було чути далекі верески монстрів. «Ми почекаємо годину-дві, поки вони знову підуть».
Ilea ignored that plan and started walking toward the metal door, now entirely mangled. Fires were blazing all around, some of the carpets beyond lit up entirely. She simply walked through the flames, her Heat Resistance and Veil making the exposure trivial. She ignored the sounds of confusion from behind her. None of them actually shouted, likely scared of the monsters that might hear them.
Ілея проігнорувала цей план і пішла до металевих дверей, тепер уже зовсім понівечених. Довкола палахкотіли вогнища, деякі килими за ним повністю засвітилися. Вона просто пройшла крізь полум'я, її термостійкість і вуаль зробили експозицію тривіальною. Вона не звертала уваги на звуки розгубленості ззаду. Ніхто з них насправді не кричав, ймовірно, боячись монстрів, які могли їх почути.
‘ding’ Heat Resistance reaches 2nd level 8
Термостійкість «дін» досягає 2-го рівня 8
The hall beyond the door had dozens of benches lined up and an altar at the center of the far end. On it was a statue of a grotesque monster that looked a little like a dog praying. The head, however, was pretty much unrecognizable, a combination of features Ilea couldn’t quite place.
У залі за дверима стояли десятки лавок і вівтар у центрі дальнього кінця. На ньому стояла статуя гротескного чудовиська, яке було трохи схоже на собаку, що молиться. Голова, однак, була майже невпізнанною, поєднання рис, які Ілея не могла вмістити.
The room was high-ceilinged, at least ten meters, with no windows. Paintings on the walls depicted different scenes, mostly centered around fighting or killing. The benches were wooden and in a rather good state, likely neither touched nor seen in quite a long time. No magical lights illuminated the room, but burning wreckage from the gate had started setting some of the benches as well as some of the paintings aflame.
Кімната була з високою стелею, не менше десяти метрів, без вікон. Картини на стінах зображували різні сцени, в основному зосереджені навколо бійок або вбивств. Лавки були дерев'яні і в досить хорошому стані, ймовірно, їх давно не чіпали і не бачили. Жодне магічне світло не освітлювало кімнату, але палаючі уламки з воріт почали підпалювати деякі лавки, а також деякі картини.
Hearing noises from behind her, she spread out ashen spheres around her and activated her buffs as she cracked her neck.
Почувши шум ззаду, вона розкинула навколо себе попелясті сфери і активувала свої бафи, тріснувши шиєю.
“Welcome,” Ilea stated as she observed the creatures rushing through the flames, briefly shrieking as the fire flickered over their bleeding bodies. She identified them as Pure Blooded, engaging the first one as soon as it entered the hall. Her ash enveloped them, the fire an additional factor to disorient them.
«Ласкаво просимо», — сказала Ілея, спостерігаючи за істотами, що мчали крізь полум'я, коротко верещачи, коли вогонь мерехтів над їхніми кровоточивими тілами. Вона впізнала їх як Чистокровних, залучивши першого, як тільки він увійшов до зали. Її попіл огорнув їх, вогонь став додатковим фактором, щоб дезорієнтувати їх.
Taking care of them in much the same way as the last group, she found it even easier because the hall gave her much more room to navigate. Of all the monsters above level two fifty she’d encountered, these were certainly the easiest to kill.
Піклуватися про них так само, як і про попередню групу, їй було ще легше, тому що зал давав їй набагато більше простору для навігації. З усіх монстрів вище другого рівня п'ятдесяти, з якими вона стикалася, цих, безумовно, було найлегше вбити.
There were seven of them, but her ash did the same job as before, and the beasts weren’t smart enough to get distance or even flee when gravely injured. Their bladed arms cut through the ash, but not a single one of them landed a blow on her.
Їх було семеро, але її попіл виконував ту саму роботу, що й раніше, а звірі не були достатньо розумними, щоб відійти на відстань або навіть втекти, отримавши важке поранення. Їхні лезові руки прорізали попіл, але жодна з них не завдала їй удару.
