She steeled herself, closed her eyes, and removed her perception of pain while channeling Reconstruction on herself. Fully buffed, she grabbed one of the spears that pierced her and pushed it out. As the spear came out, a lot of gore came with it splattering onto the ground behind her in a puddle of blood. Reconstruction did its job as the wound slowly closed.
Вона заспокоїлася, заплющила очі і прибрала своє сприйняття болю, спрямовуючи Реконструкцію на себе. Повністю відшліфована, вона схопила один зі списів, що пронизали її, і виштовхнула його. Коли спис вискочив, з'явилося багато крові, і він бризнув на землю позаду неї в калюжі крові. Реконструкція зробила свою справу, оскільки рана повільно затягувалася.
She gave it a minute before removing the next spear and then the next one. After removing all of them, she healed herself completely and activated her perception of pain again. She could feel a light soreness, but nothing concerning.
Вона дала йому хвилину, перш ніж вийняти наступний спис, а потім наступний. Видаливши їх усі, вона повністю зцілилася і знову активізувала своє сприйняття болю. Вона відчула легку хворобливість, але нічого страшного.
Her Reconstruction spell already told her that her body was fine. She was down to one-third of her mana after the whole ordeal though. Most of it had been used to heal her body and to push the flames away from herself.
Закляття Реконструкції вже сказало їй, що з її тілом все гаразд. Однак після всього випробування вона втратила третину своєї мани. Більша його частина була використана для того, щоб зцілити її тіло і відштовхнути полум'я від себе.
She got up and waved to Felicia, but the three still didn’t join her on the platform.
Вона підвелася і помахала Феліції, але всі троє все одно не приєдналися до неї на платформі.
“Open the door on the other side,” Edwin instructed. “And… good job,” he nodded at her, and for once, his expression seemed genuine.
— Відчиніть двері з іншого боку, — наказав Едвін. — І... Молодець, — він кивнув на неї, і на мить вираз його обличчя здався щирим.
“I bet you could have survived that too…” she said to herself and walked to the silvery door. Maybe not the spears at the end. Who knows.
— Б'юся об заклад, що ти теж міг би це пережити... — сказала вона сама до себе і підійшла до сріблястих дверей. Можливо, не списи в кінці. Хтозна.
Nothing happened when she touched the door. So the obvious course of action was to punch it. The sound of bending metal reverberated through the hall as the door that led further into the complex slowly gave way.
Коли вона торкнулася дверей, нічого не сталося. Тож очевидним способом дій було вдарити його. Звук металу, що згинається, лунав по всьому коридору, коли двері, що вели далі в комплекс, повільно відступали.
One last punch landed before what remained of the door clanged backward into the hallway beyond. She bowed again to the other three and motioned for them to follow.
Останній удар пролунав перед тим, як те, що залишилося від дверей, задзвеніло назад у коридор за ними. Вона знову вклонилася іншим трьом і жестом попросила їх іти за ними.
“I’ll walk a couple meters in front of you,” she said and went inside, not caring if they followed or not. She did still want to see what was inside after all.
— Я пройду пару метрів перед тобою, — сказала вона і зайшла всередину, не переймаючись, підуть вони за тобою чи ні. Зрештою, вона все одно хотіла побачити, що всередині.
There were no traps in the hallway behind the door, which quickly changed into downward-leading stairs. Down, down, down we go. When she reached the bottom, she heard the others enter the hallway behind her.
У коридорі за дверима не було пасток, які швидко перетворилися на сходи, що ведуть униз. Вниз, вниз, вниз ми йдемо. Коли вона дійшла до дна, то почула, як інші увійшли в коридор позаду неї.
A couple of minutes of walking later, they came out onto a platform. A massive chasm gaped below them, and only a thin bridge would lead them further across the abyss. The chasm itself was perfectly even, an impressive feat of architecture and magic.
Через пару хвилин ходьби вони вийшли на платформу. Під ними зяяла величезна прірва, і тільки тонкий місток міг вести їх далі через прірву. Сама прірва була ідеально рівною, вражаючим подвигом архітектури та магії.
A dull sound made Ilea duck, and a split second later a metal slug sank into the stone behind her. More noises came from far away before she blinked back into the hallway. Over ten impacts could be heard from outside, the slugs digging into the white rock that still made up all of the walls around them.
Глухий звук змусив Ілею пригнутися, а через частку секунди металевий слимак занурився в камінь позаду неї. Ще більше шуму долинуло здалеку, перш ніж вона моргнула назад у коридор. Ззовні було чути понад десять ударів, слимаки впивалися в білу скелю, яка все ще складала всі стіни навколо них.
