She kept flying straight, going neither up nor down. She had found that the wings gave her a new instinct that let her know where she was in relation to the ground. It had proved a rather useful ability as she flew through the clouds, her embered wings cutting through the icy air.
Вона продовжувала летіти прямо, не йдучи ні вгору, ні вниз. Вона виявила, що крила дали їй новий інстинкт, який давав їй зрозуміти, де вона знаходиться по відношенню до землі. Це виявилося досить корисною здатністю, коли вона летіла крізь хмари, її запалені крила розсікали крижане повітря.
The adrenaline of flying and the possibility of danger managed to make the whole journey exciting as Ilea started to rise again. You can just blink or fly away if something shows up, she thought as she looked upward and kept ascending. Up there, silence greeted her as she broke into a quiet space between the clouds.
Адреналін від польоту та можливість небезпеки зробили всю подорож захоплюючою, оскільки Ілея знову почала підніматися. Можна просто моргнути або полетіти, якщо щось з'явиться, подумала вона, дивлячись вгору і продовжуючи підніматися. Там, нагорі, її зустріла тиша, коли вона увірвалася в тихий простір між хмарами.
It reminded her of the rare times she’d taken a plane to get somewhere. Though this time she was outside, feeling the wind against her skin and the cold moisture against her magically warmed body.
Це нагадало їй про ті рідкісні випадки, коли вона сідала на літак, щоб кудись дістатися. Хоча цього разу вона була на вулиці, відчуваючи, як вітер торкається її шкіри, а холодна волога — її магічно зігріте тіло.
The clouds moved past her nearly stationary form, and Ilea found herself hovering above a sea of dark, roiling clouds. The setting winter suns in the distance illuminated the scene with their dying light as Ilea looked up to see the mountain of Karth protruding out from the clouds below, only to be swallowed up again further above. She felt small in that moment, small and insignificant, yet at the same time free and unstoppable.
Хмари промайнули повз її майже нерухому форму, і Ілея побачила, що ширяє над морем темних, бурхливих хмар. Призахідні зимові сонця вдалині освітлювали сцену своїм згасаючим світлом, коли Ілея підняла очі й побачила гору Карт, що виступала з хмар унизу, але її знову поглинуло ще вище. У той момент вона відчула себе маленькою, маленькою і нікчемною, але в той же час вільною і нестримною.
“I can fly!” she shouted, and she let herself fall while laughing as loud as her lungs would allow. Half a minute later, her wings sprouted again, and she accelerated rapidly toward the ground until she came out of the clouds and saw the white winter landscape spread out before her.
«Я вмію літати!» — кричала вона і дозволила собі впасти, сміючись так голосно, як дозволяли її легені. Через півхвилини її крила знову проросли, і вона швидко розігналася до землі, поки не вийшла з-під хмар і не побачила перед собою білий зимовий пейзаж.
Ilea ground to a halt as quickly as possible, coming to an almost immediate stop. With her strong body and all her skills, the force that probably would’ve killed a normal person simply halted her motion.
Ілея зупинилася якомога швидше, майже миттєво зупинившись. З її сильним тілом і всіма її навичками сила, яка, ймовірно, вбила б нормальну людину, просто зупинила її рух.
Enough fucking around… time to check on Dale.
Вистачить довбання... час перевірити Дейла.
She made her way east and easily covered distances that would take weeks for carts in mere hours. Only air stood in her way, and she found its resistance to be rather lacking.
Вона пробиралася на схід і легко долала відстані, на які за лічені години пішли б тижні для возів. Тільки повітря стояло на її шляху, і їй не вистачало його опору.
Luckily, Ilea had a massive mountain to orient herself by, otherwise she was quite sure she would’ve already been lost ten times over. Nothing stopped her on her way, and she reached Riverwatch later that very night.
На щастя, у Ілеї була величезна гора, на якій можна було зорієнтуватися, інакше вона була цілком впевнена, що вже заблукала б десять разів. Ніщо не зупинило її на шляху, і вона дісталася до Рівервотч пізніше тієї ж ночі.
It was pitch black by the time Ilea arrived. The stars were covered by a gray mesh of clouds, and Ilea could only see anything thanks to the glowing buffs that came with her classes and skills. Her sphere was second nature to her by now, and she deemed it much better at perceiving her surroundings than her eyes were.
На той час, коли приїхала Ілея, було зовсім темно. Зірки були вкриті сірою сіткою хмар, і Ілея могла щось бачити лише завдяки сяючим бафам, які приходили з її класами та навичками. Сфера діяльності вже була для неї другою натурою, і вона вважала, що вона набагато краще сприймає навколишнє середовище, ніж її очі.
