Американська єврейська проза. Століття оповідань полностью

«Навіть зараз, після бозна скількох років в Америці, ви розмовляєте з жидівським акцентом. Ви — жид!».

Едельштейн заволав у слухавку: «Амалекітянин![149] Тит![150] Нацист! Ви весь світ заразили, антисеміти! Це через вас розбещуються діти! Це через вас я втратив усе, змарнував усе своє життя! Це через вас у мене немає перекладача!».

Переклад Наталі Комарової

Стенлі Елкін народився у Нью-Йорку, хлопчиком переїхав до Чикаго, де навчався в середній школі, а згодом — в Іллінойському університеті в Урбані-Шампейні. Творчість Елкіна впродовж усієї його кар’єри відзначається власним літературним стилем — при тому, що його докторська дисертація була присвячена Вільяму Фолкнеру. Елкін — автор сімнадцяти книг, зокрема романів (Boswell, The Dick Gibson Show, The Franchiser, George Mills, The Magic Kingdom, The Rabbi of Lud, The MacGuffm і Mrs. Ted Bliss), а також збірок новел (Searches and Seizures, The Living End та Van Gogh’s Room at Arles), оповідань (Criers and Kibbitzers, Kibbitzers and Criers) та есеїв (Pieces of Soap). Один із видатних серйозно-комічних письменників нашого часу, Стенлі Елкін двічі здобував премію Національного кола літературних критиків і тричі був фіналістом конкурсу на здобуття Національної книжкової премії. Протягом останніх тридцяти п’яти років Елкін живе з дружиною, художницею Джоан Елкін, і дітьми в Сент-Луїсі, де викладає літературну творчість й історію літератури в Університеті Вашингтона.

Готельний дзвінок до сніданку не розбудив його. Розбудив готельний соціальний директор[151]. Цей чоловік мав певний дар. Де б він не проходив, гудки гуділи, дзвони дзвонили, свистки свистіли. Просто якась пожежна сигналізація, подумав Премінгер.

Премінгер зосередив погляд на сріблястому свистку, що звисав з шиї чоловіка, який нахилився над ним, — блискучому, галасливому символі влади на майстерно виконаному саморобному пластиковому ремінці. «Табір Каягога[152]?» — спитав він.

«Ти про що?».

«Ви були в таборі Каягога? Ваш ремінець нагадує табір Каягога сорок першого року. Фіолетове та зелене на тлі білого пластику».

«Та давай вже, хлопче, прокидайся».

«Я не сплю».

«Гаразд, — почав чоловік, — ти, мабуть, думаєш, що це дивно, коли соціальний директор заходить до кімнати такого гостя, як ти».

«Ми всі американці», — пробурмотів Премінгер.