Скажу якомога простіше (проста жінка й висловлюватися має просто): Ви не знаєте практичного, реального світу. Та й як Ви можете його знати? Ви поет, ідеаліст. Коли якийсь великий журнал платить Островерові 500 доларів, скільки отримую я? Доларів 75. Якщо він вирішує перепочити місяць і не писати, що тоді? Оскільки він — єдиний, кого вони бажають друкувати, то його і варто перекладати. Припустімо, я переклала один із Ваших милих віршів про кохання. Чи купить його хто-небудь? А якщо вони й куплять, чи варто мені надсаджуватися за п’ять доларів? Ви ж не знаєте, через що мені й без того доводиться проходити з Островером. Він саджає мене у своїй їдальні, його дружина приносить самовар із чаєм (Ви колись чули про щось більш претенційне?) і теж сидить там, спостерігаючи за мною ревнивими очима. Вона розглядає мої щиколотки (вони в мене непогані). Потім ми починаємо. Островер читає вголос перше речення, як він його написав — їдишем. Я записую його англійською. І тут починається. Пеша читає те, що я написала англійською, і каже: «Це недобре, ви не вловили ідіому». Ідіому! Вона знає! Островер каже: «Останнє слово стає мені поперек горла. Можна якось виправити? Треба щось трохи більш повнокровне». Ми дивимося у звичайному словнику, в словнику синонімів, вигукуємо різні слова, шукаємо, пробуємо. Жодне зі слів Островеру не подобається. Ось, наприклад, слово «великий». Ми перебираємо: величезний, обширний, гігантський, грандіозний, колосальний, циклопічний, і т. д. і т. д., й нарешті Островер заявляє (це пройшло вже п’ять годин, в мене болить горло, я ледве стою на ногах): «Гаразд, залишимо “великий” — простота понад усе». І так день за днем! Чи вартує це 75 доларів? А після цього він мене звільняє й наймає студента! Або того дурня, схибленого на математичному словнику! Аж поки знову йому не знадоблюся. Втім, трохи слави мені теж перепало. Всі кажуть: «Ось іде перекладачка Островера». Насправді ж я його підпірка, його табуретка (це не перебільшення, запевняю Вас). Ви пишете, що в нього немає таланту. Це ваша думка, й, можливо, вона не така вже хибна, але дозвольте сказати Вам — у нього є талант вичавлювати з людей потрібне. Як хтось пише романи абияк, у сподіванні, що з них зроблять гарні кінофільми (і це подекуди трапляється), так і він. Байдуже, якої якості його їдиш, головне — на що він перетвориться, коли стане англійською. Перетворення — це все, що його цікавить, а в англійській мові він каліка — як, вибачте, і Ви самі та всі з вашого покоління. Але Островеру вистачає кмітливості, щоб домагатися свого. Усіх своїх перекладачів він тримає в постійному стані шалених заздрощів одне до одного, але вони для нього лише сміття, покидьки, вони не є метою його домагань. Метою є приєднання до НИХ, до їхнього кола. Ви розумієте, Едельштейне? Заради досягнення цієї мети він стає на спини кляч. Я знаю, що Ви називаєте мене клячею, але нічого — я й сама знаю, що я така: без уяви, з середніми здібностями (колись я теж хотіла бути поетом, але то було інше життя). З Островером же на спині я вже щось інше: я — «перекладачка Островера». Ви думаєте, що це ніщо? Це — перепустка до того кола. Мене скрізь запрошують, я відвідую ті самі вечірки, що й Островер. Всі дивляться на мене й думають, що я трохи дивна, але кажуть: «Це перекладачка Островера». Шлюб. Ця стара вішалка Пеша менше одружена з Островером, ніж я. Як у дружини, в мене буцімто пасивна роль. Буцімто — бо хто знає, що відбувається в спальні? Неодружені, на кшталт мене, набили руку в таких речах. Те саме з перекладом. Хто створив ту мову, якою прославився Островер? Ви питаєте — що їх упевнило в тому, що він «так званий сучасний письменник»? Єхидна посмішка… Ага! Хто прочитав Джеймса Джойса — Островер чи я? Мені п’ятдесят три роки. Чи я дарма народилася в Глузську? Чи дарма навчалася у Вассарі? Ви мене розумієте? Я опинилася між двох стільців і мене затиснуло. Між двох організмів. Я культурний гермафродит — ні те ні се. У мене роздвоєний язик. Коли я п’ять годин б’юся з Островером за «великого» замість «циклопічного», коли прибираю всі ці наївні коми, які він, як дурень, щедро розсипає по тексту, коли я п’ю цей ідіотський чай його дружини і потім повертаюся додому з повним животом, — саме тоді він і перетворюється на «сучасного», розумієте? Все це роблю я! Ніхто цього, звісно, не знає, всі думають, що це щось у самих оповіданнях, а насправді це я їх одягаю й підфарбовую. Все це — косметика. Я косметичка, художниця — як ті, кому платять за прикрашання трупів у морзі… Втім, не набридайте мені своїми критичними зауваженнями. Кажу Вам — його їдиш не має значення. Нічий їдиш не має значення. І все, що написане їдишем, не має значення.
