— У жодному разі, — мовив він. — Поет без коханки — то все одно що суддя без перуки: це є невіддільною ознакою його посади, і Лауреат повинен мати собі цілий штат коханок. Моїм єдиним клопотом є якомога краще зіграти роль поета, пане.
Ебенезера це не переконало.
— То вже якась занадто витончена турбота, щоб з доньки полковника робити шльондру!
Тут уже Бертран почав затято заперечувати, стверджуючи, що його інтерес до Люсі Роботем здебільша позбавлений будь-якої пристрасті: полковник Роботем, як він взнав, разом із Джоном Кудом був одним із перших заколотників, які скинули владу уряду лорда Балтимора в 1689 році, і хоча він зараз і пливе, маючи заступництво губернатора Ніколсона, однак так само він може бути в таємній спілці з іншими повстанцями.
— Мене анітрохи не здивує, — вирік він, — якщо старий Роботем використовує цю дівчину як принаду. А інакше чого б він так байдуже, не кажучи ані слова, дивився на те, як далеко вже зайшла в нас справа? Еге ж, присяй-бо, він сам потрапить у ту яму, що риє під мене!
Під впливом цієї новини й очевидних здібностей слуги до плетення інтриг рішучість Ебенезера почала слабнути: його обурення поступилося місцем роздратуванню.
— Ти маєш певний дар софіста змальовувати гріх у кольорах чесноти, — сказав він. — Ясна річ, що ти сповна скористаєшся з мого імені та посади.
— Отже, я отримав ваш дозвіл, пане?
— Мене дивує, що ти взагалі цими днями питаєш мого дозволу.
— О, дякую, пане! — в голосі Бертрана вчувалося полегшення. — Ви справжній джентльмен до самісіньких кісток і маєте вдвічі більшу тямку, ніж будь-хто на цьому кораблі! Я одразу зрозумів, що у вас чудова душа, щойно вас побачив, коли хазяїн Ендрю послав мене наглядати за вами у Лондоні. У кожній речі…
— Годі тобі, мене вже нудить від цього, — сказав поет. — Заради Бога, чого тобі на цей раз треба? Я вже знаю, що ця твоя улесливість дорого мені обійдеться.
— Будьте терплячими, благаю вас, пане, — попросив Бертран тоном, дуже відмінним від тону попередніх розмов; наразі він був знову вповні слуга. Підтвердивши свою щиру віру в розум і чуйне серце Ебенезера, запевнивши, що вони обоє зацікавлені в збереженні своїх удаваних ролей і нагадавши, що вони тримаються однакової думки щодо того, як важливо брати участь у тому джентльменському закладі, щоб кріпити в оточення віру в їхній обман, він нарешті зізнався, що йому потрібні, і до того ж негайно, додаткові кошти, щоб підтримувати цю позірність.
— Боже милосердний! — вигукнув Лауреат. — Невже ти міг так швидко програти ті двадцять фунтів!
Бертран кивнув на знак підтвердження та пояснив, що робив великі додаткові ставки на перехід минулого дня, щоб відшкодувати попередні втрати, але, всупереч своїм найретельнішим розрахункам, він програв усього лише якусь жалюгідну милю міс Роботем, яку він підозрював у тому, що вона мала доступ до приватної інформації капітана.
— Це половина всіх моїх збережень! І ти ще маєш нахабство просити, аби я віддав тобі й решту, котру ти пустиш за вітром услід за тими грошима!
— Зовсім ні, пане, — вирік Бертран. — Навпаки, я маю намір відіграти не тільки ваші й свої гроші, але й примножити їх, вигравши вп'ятеро більше. І саме для цього, ну, власне, як і для дечого іншого, мені й потрібна ця дівка Роботем.
Він сказав, що ось уже добігає кінця другий тиждень, як «Посейдон» прямує на південний захід, і розважливо ставити на те, що Азорські острови — на відстані двох або трьох переходів. І настільки ймовірно побачити землю впродовж цих днів, що пастор містер Табмен, який тримає банк і розраховує ставки, вимагає закласти цілого фунта проти шилінга на один із цих днів, тоді як ставка на дату раніше або пізніше могла би принести найбільші прибутки. Бертранів же план полягав у тому, щоб зробити так, аби міс Роботем настільки захопилась ним, що використала б свій вплив на капітана Міча йому на пожиток; якби його особисті розрахунки дати появи землі на горизонті були відмінними від загальноприйнятої думки, він заклав би всі свої гроші на нову дату; а якщо здогадки капітана збігаються зі здогадками пасажирів, міс Роботем ужила б усіх своїх засобів і чар, аби намовити його плисти повільніше та досягти островів трохи пізніше.
— Далебі, ти не залишаєш мені вибору, — сказав Ебенезер з гіркотою в голосі, коли слуга скінчив говорити. — Спочатку ти робиш так, що завестися з цією дівчиною здається не таким уже й глупством, потім робиш так, що це вже стає розважливим, а тепер це вже стає просто необхідним, хоча в глибині душі ти так само добре, як і я, знаєш, що це не що інше, як забаганка і розкіш. Прибрати собі заразом і діваху, і мої гроші! Давай, іди вже й заживай мені слави гравця та розпусника, і покладімо цьому край!
Давши таким чином волю своїм почуттям, він видобув зі скрині свої останні двадцять фунтів і з передчуттям того, що добром це не скінчиться, простягнув усю суму Бертрану, востаннє закликаючи того бути обачним. Слуга подякував йому, як то міг подякувати один джентльмен іншому за якусь дріб'язкову суму, дану в борг, і вирушив на пошуки Люсі Роботем.
