— З нами все кінчено! — простогнав Ебенезер, щойно та парочка віддалилася на відстань, звідки вже не могла їх почути. — Ти повністю зруйнував усі наші задуми! — Він знову повернувся обличчям до моря та закрив лице долонями.
— Що? Анітрохи! Ви помітили, як вона замуркотіла, коли я полоскотав її підборіддя?
— Ти поводишся з нею, як із якоюсь курвою, котрій ціна два шилінги!
— Поводжуся саме так, як вона того варта, — сказав Бертран. — Чи ви гадаєте, що вона там зараз із Мічем у карти грає?
— Але ж її батько — полковник Роботем з округу Телбот, який колись входив до Ради Меріленду!
На Бертрана це не справило жодного враження.
— Я його знаю достатньо. І маю сказати, то дивний батько, який слухатиме, як його донька плете щось про гульвіс і блудниць і читає за столом свої соромітні віршики.
— Храни нас Господь! — скрикнув Лауреат. — Якщо ти не викажеш нас, ляпаючи казна-що, то нас висічуть батогами за твої манери! Більше ані слова про витонченість слуг, Бога ради, бо я вже надивився на неї вдосталь, як і на їхнє невігластво!
— Ну ж бо, заспокойтеся, — мовив Бертран. — Адже я вдавав із себе Лауреата, а не слугу, а то б ви побачили вишуканість, ще й з лишком. Я знаю, що роблю.
— Ти знаєш…
— А щодо отих прикладок та отого книжного пишномовного базікання, яким ви, люди витонченого смаку та манер, приділяєте так багато уваги, — провадив він далі уїдливо, — то будь-який джентльмен на службі у джентльмена, як ось, приміром, я, котрий стане собі поодаль і подивиться на все теє зі сторони, скаже вам просто і ясно, об чім тут річ: а мовиться об тім, щоб випитати в іншого, якої ж він думки щодо обговорюваного предмета, щоб потім самому виголосити розумнішу думку. І різниця тут між простими й метикуватими людьми, якщо вже казати по-правді, полягає в тому, що простий чоловік переймається тим, що саме ви обстоюєте, і його не обходить, чому саме такою є ваша думка, бо для нього це й бзда не варте, тоді як мудрому чоловіку байдуже до того, що саме ви обстоюєте, аби ви добре її боронили, цю свою думку. Додам тільки те, що може сказати вам будь-який слуга — більшість тих речей, про які говорять люди, можна представити двояко, і на кожній планці драбини ума можна почути, як одна сторона підноситься, мов Євангеліє, тоді як друга стоїть вище та нижче.
— Драбина ума? А це ще що за маячня? — запитав Ебенезер.
