Аби мати якомога більший зиск від сонця, вони вирішили готувати обід на березі. Бертран, знову присоромлений винахідливістю свого хазяїна, заходився біля їжі; Ебенезер скористався з поваленого поблизу дерева, обіперся об нього спиною та задоволено жував тростину, дивлячись на те, як шкварчать на вогні краби.
— Як ви гадаєте, де ми опинилися? — допитувався слуга, чия цікавість повернулася разом з гарним настроєм.
— А Бог його зна! — безжурно відповів поет. — Це, певно, якийсь острів в Атлантиці, і скидається на те, що його не нанесли на карти, а інакше я не певен, що Паунд обрав би це місце для нашої прогулянки по дошці.
Це припущення дуже потішило слугу.
— Я чув колись про острови Блаженних, пане, старенька Твіґґі в Сент-Джайлзі, бувало, розповідала про них, тільки-но їй починала допікати подагра.
— Еге ж, пригадую, — засміявся Ебенезер. — Та хіба ж я не чув ще з колиски її розповіді про те, як вона пильнувала майже всю подорож з Меріленду, виглядаючи, коли вже вони з'являться на обрії?
— То ви так гадаєте, що це і є те саме місце?
— Далебіг, цілком може так статися, — визнав поет. — Океан аж кишить островами, про які нікому нічого не відомо. Скільки разів я разом з моєю любою Анною благав Берлінґейма розповісти нам про них — про Ґрокленд, Геллуленд, Стокафіксу та решту островів! Скільки приємних годин я провів, вивчаючи ретельно книги про подорожі Венеціанця Дзено, П'єтро Мартіре д'Анґієри та старого доброго Гаклюйта! Навіть у Кембриджі, де мені краще було б займатися іншими речами, я засиджувався цілими вечорами над старожитніми картами та скриптами. Саме там, у Коледжі Маґдалени, у древній Лізморській книзі я і побачив опис островів Блаженних, узріти які так прагнула місіс Твіґґ, і прочитав, як їх знайшов святий Брендан. Саме звідти я довідався також і про Маркленд — лісистий острів; і про Фрізленд та Ікарію. Хтозна, що це може бути за острів? Може, це сама Атлантида, що піднялася з дна моря, або ж затонулий острів Бусс, який відкрив старий Фробішер; а може, це острів Бра, де жінки зазнають невимовного болю, виношуючи дітей, або чарівний Дакулі, острів колисок, куди вони їдуть, аби полегшити свої страждання під час пологів.
— Мені до того байдуже, — мовив Бертран, — аби нас не повбивали дикуни. Цього я боюся понад усе, відколи ми ступили на берег. Чи доводилося вам читати, які у цих дівок чоловіки?
— Я розділяв твої страхи, — визнав Ебенезер. — Деякі острови взагалі безлюдні; інші, як відомий острів Сібола, пишається своїми містами. Деякі схожі на Естотіленд, мешканці якого є знавцями всіх мистецтв і читають книги латиною, інші схожі на його сусіду — острів Дроджо, де, як пише Дзено, дикуни їдять своїх бранців.
— Молю Бога, аби це був не Дроджо!
— Коли поїмо, треба буде вилізти на вершину кручі, — сказав Ебенезер. — Якщо я побачу цей острів цілком, то тоді, можливо, скажу, як він зветься.
І він став далі пояснювати, що, хоч розташування та розміри островів різняться від однієї карти до іншої, між картографами існує певна згода щодо їхньої форми.
— Якщо він, наприклад, має форму великого серпа, то це напевно має бути острів Майда; якщо малого серпа, то це вже, поза всяким сумнівом, острів Танмар, про який розповідав П'єтро Мартіре. Великий паралелограм — це буде Антилія, а маленький — Сальваджіо. Звичайний прямокутник — це буде Ілья-Верде, а п'ятикутник — то вже Рейлья. Якщо з'ясується, що цей острів має форму досконалого кола, тоді нам треба буде звернутися до характерних ознак у глибині острова: якщо його розділяє навпіл ріка, то ми знатимемо, що це Бразилія, але якщо він натомість утворює щось на кшталт перстня або кільця навколо озера, що лежить всередині й собі має купу маленьких островів, то значить, Небеса змилостивилися й удача всміхнулась нам так, як вона ніколи не всміхалася Коронадо, оскільки це буде Сібола, острів семи Золотих міст!
— Дай Боже, аби так воно й було! — сказав Бертран, перевертаючи рибу, щоб підсмажити з іншого боку. — Люди в золотому місті не повинні бути такими кровожерливими, щоб їсти незнайомців, як ви ото гадаєте?
— Ні, вони радше візьмуть нас за богів і вдовольнять усі наші бажання, — вирік Ебенезер.
— От дідько! Тоді я сподіваюсь і молю Бога, щоб це був острів Семи міст; я візьму собі три, а ви заберете решту, аби відшкодувати втрату Молдену! А в тих книгах щось говориться про жінок у тих містах, чи гладкі вони, чи худі й чи гарні на вроду?
— Щось я нічого такого не пригадую, — відповів поет.
— Їй-бо, не барімось уже і прикінчимо цю рибу, паночку! — закликав Бертран, стягуючи рибу з рожна на чисто вимиті шматки сланцю, що правили їм за тарілки. — Мені вже терпець уривається, так кортить побачити мої золоті міста!
— Не сунься поперед батька в пекло! Зрештою, це може бути і не Сібола. Хтозна, може, цей острів за формою нагадує руку людини, от тоді нам і саксаган. Рука Сатани має таку форму, і це один з
