Не минуло і двох годин, як кролів приготували та з'їли — разом зі свіжими устрицями, яких постачили до столу хлопчаки, та якимось висушеним і змеленим зерном, що називалося
— Якщо англійці десь тут неподалік, то я хотів би подивитися на них, поки ще не стемніло, — заявив Лауреат. І коли Куассапелаг відповів, що до них не більше трьох миль, він повторив свої накази мурину, який, як завжди, почувши своє ім'я, впав навколішки, і коли дізнався, що їм доведеться розстатися, то мовчки на це погодився, але в його очах стояли сльози.
— Якщо виявиться, що це пірати або злодії, ми одразу ж повернемося, — сказав Ебенезер королю.
— Імператор англійців не завдасть вам шкоди, — сказав Куассапелаг, — не варто вам боятися і за моїх синів, яких він не знає. Але не згадуйте ім'я короля анакостинів, якщо тільки не бажаєте моєї смерті, й не повертайтеся до цієї печери. Ваша доброта до Куассапелага ніколи не буде забута. — Він звернувся своєю мовою до одного з хлопчаків, наказавши йому принести маленький шкіряний клуночок з глибини печери.
— Він збирається показати нам карту Семи міст! — прошепотів Бертран.
— Візьміть оце, — сказав король і дав кожному з них маленького амулета, різьбленого, як виявилося, з хребта великої риби.
Це був пустотілий водянисто-білий циліндр три чверті дюйма завдовжки та пів дюйма в поперечнику з маленькими виступами в тих місцях, де були зрізані спинні кістки та ребра, майже прозорий, що є характерною ознакою риб'ячих кісток. Бертран похнюпився.
— Це здається малою платою за моє життя, — суворо сказав Куассапелаг, — але за одну з таких штук Воррен відпустив мене на свободу.
— Цей Воррен бовдур, — буркнув Бертран.
Король не звернув на нього уваги.
— Носи це як перстень на пальці, — сказав він Ебенезеру. — Одного дня, коли Смерть стоятиме дуже близько, цей перстень зможе відвернути її.
Ебенезер також був дещо розчарований подарунком, виконаним так незграбно, що навіть декоративним різьбленням це не назвеш; однак він ввічливо прийняв його, а що зовнішній діаметр був надто великий, аби зручно носити амулет на пальці, він почепив його на тоненький ремінець із сириці та повісив собі на шию, сховавши під сорочку. Натомість Бертран недбало сунув свого персня в кишеню штанів. Потім, коли сонце вже давно перевалило за полудень і берег вкрився тінню від круч, вони тепло попрощалися з мурином і Куассапелагом, у супроводі хлопчиків-дикунів, які правили їм за провідників, вилізли нагору, до лісу, і повільною ходою, бо йти доводилося босоніж, побралися більш-менш у напрямку північного заходу.
— Щось ти начебто не дуже радий тому, що на нас очікує зустріч із земляками, — зауважив Ебенезер, звертаючись до Бертрана.
— Я не дуже радий був би потрапити в піратське кубло тоді, коли ми спокійнісінько могли б вирушити на пошуки золотих міст, — зізнався слуга. — Та й не дуже тішить мене та угода, яку ми уклали з цим королем-дикуном, обмінявши Дрейкпекера на пару якихось кісток.
— Це не була угода, і це не було подарунком, — сказав поет. — Якщо він і завдячував нам своїм життям, то, врятувавши наші, сплатив свій борг.
Але Бертрана не так-то легко було умилостивити.
— Їй-бо, пане, не сприйміть це як себелюбство або блюзнірство, але так рідко слуга сподобляється стати богом! Я тільки-но став приміряти на себе цей, так би мовити, сан і тільки-но почав входити у смак, як ви ото проміняли мого парахфіянина на якусь жалюгідну пару риб'ячих кісток! Я хотів би, знаєте, ще якийсь день чи два чинити свою божеську волю, перш ніж відпустити нашого старого Дрейкпекера на волю.
— А я ні, — мовив Лауреат. — Я радий, що позбувся цієї посади. Ми знайшли його безпорадним, викинутим на берег, а залишили в печері, де він може бути корисним; він був рабом божим, а став слугою короля. Який він шлях обере далі, то вже його справа. Ми добре зробили, допомігши йому стати на свій путь, — хіба цей вчинок не гідний богів? Та й крім того, — закінчив він, — ти не мав собі клопоту, чим би оце його зайняти, як я, а інакше б не скаржився; я був радий знайти йому роботу. Якщо ми колись доберемося до наших золотих міст, то моє місто буде республікою, а не теократією, та й у мене немає жодного бажання бути його правителем. Принаймні цього Дрейкпекер мене навчив.
Бертран усміхнувся.
— Ви не так довго були хазяїном, тому так і кажете, пане! Гадаєте, щойно я опинюся в себе в храмі, то буду забивати собі голову всілякими догматами та декреталіями? То все робота для дрібноти — священників, кліриків і решти подібних. А Бог нічого не робить, а лише сидить собі, вдихаючи фіміам, рахує свої грошики та ласує собі дівками.
