— Її тут немає, — схлипуючи відказала свинарка. Вона поставила свічку і кинулася було назад до виходу, але Ебенезер втягнув її назад і зачинив двері.
— Присяй-бо, я шкуру з тебе здеру, але знайду її, — сказав він. — Якщо щось трапиться з Джоан Тоуст, я тебе вб'ю!
Попри надмірну стривоженість, він не міг не відчувати крізь сукню пружні стегна С'юзен Воррен, що була без корсета, і її груди, зім'яті під його руками. Від справедливого гніву він аж увесь тремтів: коротко і часто дихаючи, він стискав її у своїх обіймах, доки вона, ладна будь-якої миті зчинити галас, не перестала опиратися. Він повалив С'юзен на ліжко, одержимий несамовитим бажанням її покарати. Не маючи попереднього досвіду в подібних розвагах, він дещо незграбно приклався спочатку декілька разів рукою до її задка, увесь той час примовляючи хрипким голосом: «Де Джоан Тоуст?»
За якусь хвилю він, наступивши їй коліном на поперек, розпластав її на ліжку і став хвацько лупцювати долонею, неначе доньку, що наробила шкоди.
— Із нею все гаразд! — зарепетувала вона. — Одчепись од мене!
Ебенезер завмер, занісши руку для удару, але досі тримав дівчину, міцно притиснувши її коліном.
— Де вона?
— Вона вже пливе через Чесапіцьку затоку до Дорсету і чекатиме тебе там у Молдені, — мовила С'юзен. — Човняр сказав, що добре знає цей маєток.
— Як же так? — Ебенезер одразу ж відпустив її і стрибнув на ноги, але свинарка, зарившись обличчям у ковдру, навіть не пробувала підвестися. — А де ж вона взяла плату за перевіз, і як так сталося, що ти зараз не з нею?
— У неї не було ні шеляга, — мовила С'юзен. — Я її перехопила саме тоді, коли вона збиралася позичити гроші в капітана Мітчелла, і це було б її згубою; але чорта лисого вона погоджувалася взяти того персня як плату за перевіз, поки я не сказала їй, хто мені його дав і куди їй потрібно тікати. От тоді вона його і взяла та хотіла одразу ж і зустрітися з вами, але я попросила, щоб вона не гаяла часу і поспішила знайти того човняра, перш ніж він відпливе.
Сльози навернулися Ебенезеру на очі; спершись коліном на ліжко, він обійняв дівчину за плечі.
— Боже мій, а я ж тебе відлупцював за зраду! Пробач мені, С'юзен, а то я тут і сконаю від докорів сумління! Ми доберемо якогось способу, щоб врятувати тебе, я присягаюся!
Вона похитала головою.
— Дівчина, яку ви кохаєте, — то свіжий і ласий кус, пане, дарма що вона пробавлялася курвальством у Лондоні; вона сказала, що досить із неї, під саму зав'язку наїлася чоловіків, що поводяться як козли, і вирішила покласти край заняттю цим ремеслом, перш ніж воно її доконає. Вона з презирством поставилася до вас, коли ви не стали платити за її послуги, і вона ще більше стала вас зневажати, коли ви постановили залишитися діваком; але що більше вона над тим роздумувала, то більш шляхетним ви починали їй здаватися, і коли вона взнала, що її коцур доклав рук до того, щоб вас відправили до Меріленду, вона негайно ж кинула його і послідувала за вами, і тільки кохання штовхнуло її на це.
— О Боже! О Боже! Тільки кохання! — прошепотів Ебенезер. — Ти свята, раз принесла себе в жертву заради неї!
— Джоан Тоуст варта того, щоб її врятувати, — відповіла С'юзен. — У С'юзен Воррен уже не залишилося нічого, що було б варто зберегти, а то б я сама про це подбала. Тож хай уже ця нещасна помре.
— Я не дозволю цьому статися! — вигукнув Ебенезер. Він підхопився на ноги. — Ти надто хороша!
С'юзен сіла на ліжку.
— А ще не так давно ти називав мене огидною хвойдою, і мені так здається, тобі було приємно мене лупцювати.
— Я був тварюкою, здійнявши руку на тебе, — сказав Ебенезер. — Якби ж то дав Бог, ти б відплатила мені й дала вдесятеро більше стусанів!
С'юзен закрила обличчя руками.
— Я така бридка!
— Зовсім ні! — збрехав поет. — Ти досі напрочуд гарна, присягаюся! — Він став перед нею навколішки, зніяковілий і сповнений каяття, утім, досі мимохіть відчуваючи збудження після недавньої сутички. — Я хочу в дечому зізнатися, щоб довести це тобі, — сказав він. — Мій вчинок, коли я лупцював тебе, був ганебним двічі, адже ти не тільки цього не заслужила, але — о Боже, що то за гріх! — я мав від того задоволення, саме так, як ти мене в тому звинуватила. Але це було не праведне, а хтиве задоволення! Відчувати й бачити тебе — від того, що я відчував і бачив, у моїх жилах спалахнув хтивий вогонь. Хіба це не доводить, що ти досі не втратила своєї краси, С'юзен?
Від цієї зухвалої промови він ще більше розгарячився, але С'юзен було не так-то легко втішити.
— Це лише доводить те, що мій зад миліший від мого обличчя. Це не та похвала, яку хотілося б почути жінці.
Лауреат притулився чолом до її ніг. Його коліна, що стояли на підлозі, починали трохи боліти, і, здригнувшись, він пригадав, що востаннє стояв перед ліжком на колінах, коли тулився до ніг Джоан Тоуст.
— Що я можу зробити, щоб показати, якої я високої думки про тебе?
— Те, що ти відчуваєш, — це не висока думка, а проста вдячність.
Але Ебенезер не звернув уваги на ці похмурі слова, адже поки С'юзен їх промовляла, він знайшов відповідь, неначе на нього зійшло натхнення.
