Баришник дур-зіллям полностью

— Те саме, щойно я почув це, підказало мені й моє серце, — мовив священник, — однак це був такий дивовижний збіг, що я навіть не наважувався повірити в це. Втім, наступні слова мого оповідача розвіяли будь-які сумніви: у його племені було старе вірування, що блідолиці люди підступні, неначе водяні гадюки, тож їх треба вбивати на місці без жалю. Одначе цей гість мав такий незвичний вигляд і таким дивним робом потрапив до них, що декотрі боялися, що то злий дух, посланий, аби заподіяти їм якесь лихо; і їхній страх підсилювався ще й тим, що його сутана виглядала мов чорна грозова хмара, а на транці його човна було нанесене зображення птаха!

Та невдовзі вони подолали свій страх, бо чоловік здавався безпорадним, і поки той досі лежав непритомним, вони перенесли його до хижі та зв'язали його ноги побіля кісточок ремінцями з сириці. По тому вони, зламавши замки, повідкривали скрині та повиряджалися, начепивши на себе вервиці та розп'яття. Коли ж бранець отямився, то впав навколішки і якийсь час, схиливши голову, простояв так, а потім звернувся до них невідомою мовою. Поки старійшини міста тримали раду, що ж робити з ним далі, молодші чоловіки дали йому їсти й оточили його, щоб подивитися на його витворки, які, як їм здавалося, були вельми кумедними. Вгледівши на них розп'яття, забрані зі скрині, він декілька годин повторював якийсь ритуал, жестикулюючи, і хоч його ніхто з індіян не зрозумів, їм це так сподобалося, що вони почали й собі повторювати ті жести та передали їх наступним поколінням. Навіть Чарлі Маттассин міг їх пригадати, навчившись їх у свого батька, і звідки мені знати, може, його плем'я ще й досі виконує їх на тих болотах у Дорсеті. Ось перший, як мені його показали, — побачимо, що ви на це скажете.

Вставши з-за столу, отець Сміт вказав на себе, потім декілька разів поспіль швидко смикнув себе за сутану, підняв догори своє розп'яття, перехрестився, впав навколішки, вдаючи, ніби складає молитву, підскочив, ставши на рівні, розпростер руки та звів догори очі, вдаючи із себе Христа на хресті.

— Я так гадаю, він хотів цим показати, що він священник, — мовив Берлінґейм.

— Авжеж! — збуджено підтакнув Лауреат. — Присяй-бо, це наче голос із могили!

— А втім, це і вполовину не було так кмітливо, як наступний жест, — сказав священник.

— Як? Дикуни запам'ятали ще щось, крім цього?

Отець Сміт погордливо кивнув.

— Першим він лише представив себе, але оце — це не менш ніж сама християнська доктрина, викладена на мигах! Спочатку було оце… — він підніс догори три пальці, й Ебенезер правильно витлумачив їх як знак, що символізує Святу Трійцю.

— Потім це… — і, виділивши перший із трьох, священник звівся навшпиньки, вказавши правою рукою на небо, а лівою вхопившись за місце, де були його дітородні органи.

— Отакої! — розсміявся Берлінґейм. — Боюся, що це Отець Небесний!

— Не хто інший, як він. — Обличчя священника сяяло. Потім він підніс разом вказівного та середнього пальця і став по черзі колисати на руках невидиме дитя та вказувати на розп'яття, недвозначно зображаючи цим Сина. Підвівши свого безіменного пальця і долучивши його до решти двох, він на якусь хвилю простягся на землі із заплющеними очима і потім, спрямувавши свій погляд на стелю, поволі звівся на ноги, вимахуючи руками, неначе крилами, що мало натякати на Вшестя Господнє і таким чином на Святий Дух.

— Чудесно! — поет зааплодував.

— Чи не було йому під силу зобразити Непорочне Зачаття? — поцікавився Берлінґейм.

Отця Сміта це анітрохи не обурило.

— Віра горами рухає, — вирік він. — Як ми можемо брати під сумнів його вправність з'ясувати будь-які догмати віри, коли він з такою ясністю розправився з таким заплутаним і делікатним таїнством, як Свята Трійця? — Досі тримаючи разом ті три пальці, він поперемінно розводив і зводив їх докупи.

— Браво!

— Звичайно, — мовив він, — уся та кмітливість була марною, бо жоден поганин у хижі не відав, про що мовиться. Я так гадаю, що вони аж заливалися од сміху і, коли бідолашний священник втомлювався, штрикали його дрючком, щоб він знову показував їм жестами отця.

— Звісно, ваш оповідач не міг вам розповісти такі подробиці, — мовив Берлінґейм із сумнівом у голосі. — Усе це сталося до його народження.

— Він не міг, але в цьому і не було потреби, — відказав Сміт. — Усі дикуни схожі між собою: чи то індіяни, чи то турки, чи неспасенні англійці, і я знаю унади дикунів. Через це я буду відтепер говорити, так би мовити, з погляду мученика, додаючи те, що я домислив, до того, що мені розповів Чарлі Маттассин. Оповідка від цього лише виграє, а тим відомостям, яких у нас незгурт, воно не зашкодить.

Він повернувся до столу та по четвертому колу налляв Jerez.