Утім, коли він висловив своє роздратування отцю Вайту, той добродій порадив змиритися. «Ми мусимо обертати собі на пожиток те, що маємо, — так він напучував. — Якщо Клейборн веде торгівлю з дикунами, тоді логічно буде припустити, що на цьому острові є індіяни. Хто тоді зможе стверджувати, що наші шляхи не були скеровані сюди задля поправи оцих самих дикунів і заради проповідування Єдиної Істинної Віри? Чи не було б це неблагочестивим вчинком, зневагою до вказівок Божих, якби ми не залишилися тут пожинати наші дари межи цих поган?»
— Це досить гарний приклад казуїстики, — зауважив Берлінґейм.
— Придумано доволі хитромудро, — погодився священник, — але отець Фітцморіс не схотів того слухати й поклав собі, що не заспокоїться, допоки не натрапить на справжніх диких індіян. Ті погани, що залишилися на цьому острові, сказав він, уже були наполовину навернені віргінцями, і то, напевно, в ту чи іншу єресь; перевірити, чого ж вартий справжній місіонер, можна лише межи чистих і незайманих поган, що ніколи в житті не бачили білих людей.
Отець Вайт і далі щось говорив, але то все було дарма, так розходився отець Фітцморіс; кінець-кінцем вони та ще декілька з їхнього гурту пішли спочивати, а решта залишилася, влаштувавши собі гульню на березі. Наступного дня від отця Фітцморіса й сліду не зосталося, як і від його чотирьох скриньок і невеличкого човна, що був прив'язаний до «Голубки». Залишив він тільки одну записку коло требника отця Вайта:
Як я зрозумів, від Кенту отець Фітцморіс поплив повз острів Тілмена на схід у гирло річки Чоптанк, приставши до берега, коли побачив місто, у якому жили дикуни. Оскільки, веслуючи, він сидів обличчям до корми, індіяни здалеку запримітили його та зрозуміли, що то біла людина, а король Такомон зі своїми
Коли незнайомець ступив на берег, вони зауважили, що він одягнений у якесь дивне чорне плаття, а на човні зображений птах. Почувши ці дві подробиці, я призадумався, позаяк на кормі «Голубки» була така сама емблема, а отець Фітцморіс ніколи не знімав своєї сутани, хіба тільки коли лягав спати. Поза тим, у човні були чотири дерев'яні скрині, і, зійшовши на берег, він впав навколішки, аби знести молитву, у тому немає жодних сумнівів, до
Я певен, що отець Фітцморіс був у захваті від такої кількості язичників, що, як він логічно припустив, ніколи доти не бачили християнина. Уявіть собі, як він лівицею роздає навкруги всі ті дрібнички та благословляє правицею тих, хто їх отримує, белькочучи щось, як згадує Такомон, безперестанку мовою, якої ніхто серед них не міг збагнути. Вони завантажили до його човна хутра, доки він нарешті не зрозумів, що його взяли за торговця, опісля чого він дав кожному з них по розп'яттю, намагаючись, поза сумнівом, витлумачити їм на мигах ті Страсті, що їх довелося знести Нашому Спасителю.
Такомон роздивився розп'яття і, вказуючи на хрест, наказав щось одному зі своїх старійшин. Той чоловік ще раз збігав до міста та повернувся з дерев'яною скринькою, побачивши яку, всі дикуни на березі попадали долілиць. Чи ж не спало на думку отцю Фітцморісу, що та скринька містить у собі якусь поганську реліквію, священну для племені? Я бачу, як він подумки вже готується до того пишного обряду, коли треба буде кинути на землю їхнього ідола, як це колись зробив Мойсей, спускаючись з гори Сінай, і прикидав, скільки знадобиться свяченої води, аби їх усіх охрестити.
