— Френсіс Ніколсон ні в кого не буде попихачем, мій друже! Та хіба ж він не завдав удару губернатору Ендросу, який колись був його начальником? Хіба ж він не збирається перенести столицю із Сент-Мері до Енн-Арундела лишень для того, щоб показати свою відданість протестантському королю?
— Заради Бога! — вигукнув Берлінґейм. — Але ж саме Ніколсон і викрав «Діярій» і потайки переправив його Балтимору!
— Як я вже допіру казав про містера Кука, — почав пояснювати отець Сміт, — усім людям властиво бути відданими, але предмет їхнього сторонництва можна знати в кращому разі лише приблизно. Так і отець Фітцморіс виказав відданість і готовність завзято служити Провінції, як це зробили отці Вайт і Елтем, але, опинившись тут, та ж сама завзятість призвела до того, що він, зневаживши свої обов'язки, втік; але до того жодна душа не відала про те, що він прагне іншої мети. Як вам це краще роз'яснити? — він нервово всміхнувся.
— Багато подорожніх їдуть в одному диліжансі до Плімута, — підказав Берлінґейм, — але не для всіх Меріленд є метою подорожі.
— Наш Лауреат не міг би сказати краще! Якби я побачив повноваження, написані рукою лорда Балтимора та завірені його підписом, бо саме цього мені й наказали вимагати, то я б тоді самому Жану Кальвіну віддав «Діярій», тож покінчимо на тому.
Опасуючись тих способів, до яких його друг, погрожуючи, міг би вдатися, Ебенезер був уже ладен благати священника, аби той довірився йому особисто, як поетові-лауреату, котрого призначив Чарлз Калверт, якщо він не може довіряти ані Ніколсону, ані Берлінґейму; але стримався, знову не без прикрощів згадавши, що його патент не є справжнім і не має законної сили, та навіть якби він і був таким, то все одно він не міг його пред'явити.
На обличчі Берлінґейма з'явився новий вираз: перехилившись через стіл до свого гостителя, він витягнув з-за пояса ножа, схожого на
— Я гадав, що лист губернатора буде достатньо переконливим, — сказав він, — але ось логіка достатньо гостра, аби вплинути навіть на найпалкіших єзуїтів! Давай-но сюди «Діярій», якщо твоя ласка!
І хоча він і очікував якихось погроз, однак цей вчинок справив на Ебенезера таке сильне враження, що йому аж подих перехопило.
Отець Сміт витріщився широко розкритими очима на ножа й облизав губи.
— Я буду не перший, хто загине на службі в Товариства…
Навіть Ебенезеру ці слова здалися радше напускними, аніж зухвалими. Берлінґейм посміхнувся.
— То тільки достеменний боягуз і боїться чистого удару кинджала! Навіть отцю Фітцморісу випала тяжча доля, не кажучи вже про Катерину на колесі чи Лаврентія на решітці: яка мені з того користь, якщо я дам вам приєднатися до їхнього гурту? Від того ближчим, ніж зараз, до «Діярію» я не стану.
— Тож ви маєте на мислі якісь тортури? — пробурмотів отець Сміт. — Нам християнам це також не в новину.
— А найпаче Святій Римській церкві, — цинічно мовив Берлінґейм, — яка вимислила такі розкоші, що й сарацинам на думку не спадуть! — Не відводячи очей від священника, він заходився змальовувати, і то, може, тому, що Ебенезеру було б корисно те послухати, різноманітні речі, до яких вдаються агенти інквізиції, аби переконати когось:
— Однак усі ці вишукані речі для знавців, — вирік Берлінґейм. — Той, хто вдається до такого, смакує страждання жертви, вони для нього є самоціллю, а не знаряддям, а мені воно не до шмиги, та й часу в мене немає для таких забав. — І досі пробуючи пальцем лезо ножа, він встав з-за столу, від чого священник несамохіть стенувся, і замкнув на засув двері будиночка. — Мені доводилося бачити, як карибські пірати заради розваги можуть примусити чоловіка з'їсти власні вуха або ж товчуть його доньку коротким мечем; але коли їм потрібно щось вивідати, то вони заживають простішого способу і дивовижно швидкого. — Він посунувся ближче до столу, тримаючи ножа. — Позаяк ти священник, то тобі не буде за чим шкодувати, але розв'яже тобі язика те, у який триб ти це втратиш. Втрата скарбу одним-єдиним махом вже сама по собі є тяжким ударом, але коли тебе грабують діамант за діамантом! Чи треба ще щось казати?
— Достолиха, Генрі! — вигукнув Ебенезер, схопившись на рівні ноги. — Я не думаю, що ти здатен на таке!
—
Берлінґейм насупився, глянувши на Ебенезера.
— Я зроблю це, і ти мені допоможеш. Тримай його міцно, поки я знайду мотузку, щоб його зв'язати!
І хоча священник не виказував жодних намірів чинити опір, Ебенезер так і не зміг примусити себе долучитися до цієї справи. Він стояв ні в сих ні в тих.
— Нині, коли я вже знаю, що ви агент Куда, — вирік отець Сміт, — я ладен стерпіти будь-який біль. Від мене ви «Діярій» не отримаєте.
