…але за браком свіжої води нам по двох днях довелося шукати суходолу, аби поповнити наші запаси. Ми здибали якісь Острови, усі вони були безлюдні й числом великі, з дуже високими й крутими берегами, що спадали прямісінько до води.
— Либонь, він натрапив на бескеття в окрузі Калверт, — підказав Ебенезер, пригадавши свій острів Семи міст. — Читаймо далі.
Попетлявши вздовж берега та приставши до нього, ми натрапили на ставок з прісною водою, яка виявилася напрочуд літеплою. Одначе нас так мучила спрага, що моя дружина, попри тую мою пораду, що вода брудна і негодяща для питва, нічого так не прагнула, як наповнити нею барильця по самі вінця, і по тому заходилася пити, покіль в усіх у череві не зачало хлюпати. Їм таки довелося про це пошкодувати, але більше про це перегодом.
Од Вігкокомоко до того місця все узбережє є цілою вервечкою низьких Болотистих островів милю чи дві завширшки та миль десять-дванадцять завдовжки, гидомирних і смердючих од стоячої в них води. До сього варт додати, що в повітрі над ними кружляють хмари капосних комарів, які так смокчуть людську кров, неначе нігди до того не їли. Достоту, се такий край, у якому хіба тільки дикуни й здатні жити…
— Цей опис пасує лише одному місцю, — розсміявся Берлінґейм, прочитавши уривок уголос. — Ви знаєте його, отче?
Священник, у якому, попри обставини, прокинулася цікавість історика, незграбно кивнув.
— Мочарі Дорсету.
— Авжеж, — потвердив Берлінґейм. — Острови Гупера, Бладсворта та Південна Мороква. Оце тобі ласий кусень для твоєї епопеї — перша біла людина, що ступила на землю округу Дорсет.
Ебенезер недбало подякував, вказавши, одначе, на те, що капітан поки ще не сходив на берег і може так статися, що він омине ті краї, залишивши їх позаду. І вже більш люб'язною була його відповідь священнику, який виказав велику цікавість до цього документа, шкодуючи про те, що досі не здогадувався про його існування, і для нього прочитав решту вголос.
Отак поповнивши, навсупір моїм засторогам, запаси води, ми вирушили до інших Островів, але по дорозі здійнявся вітер і хвилі, що дедалі дужчали вкупі з громом, блискавицями та дощем, і попри те що я та мої жовніри взяли рифи та закріпили вітрило і снасті, наша щогла та вітрило пішли за облавок. І такі несамовиті хвилі вдаряли в наш утлий барк, що з великими труднощами мені вдалося вмовити наших джентльменів, щоб вони взялися вичерпувати своїми капелюхами воду, бо ж інакше б ми набралися води й потонули. Ми об'якорилися, хоч поблизу й не було жодного місця, яке б обіцяло нам безпечну гавань, і впродовж двох страхітливих днів, поки задував борвій, ми простояли там, мало що маючи собі за підживок, опріч хіба що отієї мерзенної води у барилах.
