Ебенезер зашарівся від задоволення і став читати далі, але вже дещо рішучіше:
— Звідкіль Дикунська Раса ся У МЕРІЛЕНДІ взялася?Чи ж з Предків давніх Рід ведуть,Й Лжеці й Платон виводять ПутьЇх з Атлантиди, що на дні Холоднім в Океані, ні?Або ж мудріше Рід вести Їх із Племен тих десяти Гебреїв бідних, що колись Пішли з Ізраїлю кудись.Де Знак їх, Натяки й Сліди — Дикун — мо' Жид без Бороди?Чи ж Каїн, заздрий кровоблуд, Їх рід почав, на сором й суд З Сестрою він так радо ліг І Брата свого вбити зміг:Од Гніву Бога він тікав Й безладний, клятий Шлях обрав У МЕРІЛЕНД, й сховався там, Спокуту всім шукав Гріхам,Й, як Жарт, сплодив він тих Поган, і рослих, і низьких?Ще кажуть, смаглий сей Народ Сухий утік у той Потоп.Що геть Ковчег відніс тоді — Забава довга на Воді,Й усіх, крім Двох, там потопив:З Залоги Ноя Моряків(Хоч мало тих було, хто плив),Й Пани Дикунські дужі ці — На Мерілендськім Бережці,Живі, проте на Мілині,А Смертні тонуть вдалині. Відстежив Дехто слід Племен Цих голозадих ще здавен,В невинний Людства Час, який Овідій звав Вік золотий:Коли Сатурн сидів вгорі.Тож Вчені вивели старі: Дикунським Домом був той Сад, Де три Сестри сиділи в ряд І доглядали Гери Гай,Де Яблука злоті, й цей край,Раз Геркулес пограбував,Садок той Гесперид всяк знав;А інші ж кажуть мудреці Про Рай Земний, де древні ці Адам і Єва на Обід Вкусили заборонний Плід,Й цей Рай — те Першоджерело Дикунства. А комусь було Воно на Авалоні тім З Артурових Легенд, утім,Є інші, й в Дикунах для них Є Сходу Присмак з основних,Чи до Смаку ще Вікінгам Той МЕРІЛЕНД тоді був сам,Червоношкірі — Діти їх,І Північ й Дикість є у них.Чи ж Прагнення значні ті всі,Невгавні фінікійські сі Привéли Банду Моряків До МЕРІЛЕНДСЬКИХ Берегів,На Бригах Люду й Звірів тьма,Але Попів й Суддів нема:З Припасом і Дівками так Колонізують вони всмак Чужий сей Берег, й в тих падлюк,Що не Дитина — то Байстрюк.Якщо ж якийсь там Індивід Не прийме версій про їх Вид Й питатиме про Правду їх Походження та інших всіх Деталей — тих я не люблю,Кого ніяк не вдовольню,До Мефістофеля я шлю,Що в Пеклі, у Вогнях Пожеж,І Індіян зродив тих теж!— Що ж, усе це збіса кмітливо! — вигукнув Берлінґейм. — Чи ж то внаслідок тих труднощів, що тобі довелося пережити під час подорожі, чи то через те, що ти додав пів року у віці, але присягаю, ти тепер удвічі кращий поет, ніж був у Плімуті. Ті строфи про Каїна мені здаються особливо вдалими.
— Це дуже люб'язно з твого боку, що ти так оцінив цей уривок, — сказав Ебенезер. — Можливо, він стане частиною «Мерілендіади».
— Хотів би й я так добре складати вірші. Але скажи мені, поки все це ще не вивітрилося з моєї голови, чи й справді «індивід» римується з «вид», а «народ» із «потоп»?
— Вони таки й справді римуються, — відповів поет.
— Але чи не було б краще, — наполегливо, але доброзичливо вів далі своєї Берлінґейм, — римувати «індивід» зі, скажімо, «родовід» і «нарід» із «павідь»? Хоч, звісно, я і не поет.
