— Ні, клянуся котвою святого Клементина, це Каслгейвн, а там, де він стоїть, колись стояла справжнісінька фортеця — садиба, що звалася Едвардін, збудована так, що й до кінця світу простояла б. Оце історія про пиху, що дорого обійшлася, якщо вже казати всю правду.

Ебенезер пригадав історію про молоду жінку, яку його батько врятував, витягнувши з води, і котра служила годувальницею для нього та його сестри Анни, аж доки Ендрю не повернувся до Англії.

— Я так гадаю, що колись чув це ім'я, — похмуро сказав поет. — Але не маю досить сил, щоб вислухати цю історію.

— А я не маю часу, щоб розповісти, — відказав Совтер. Він показав на довгий мис, порослий лісом, на відстані п'яти чи шести миль на захід на другому боці гирла ріки. — Отам попереду і лежить мис Кука. Ви побачите Молден за якусь хвилину, коли підійдемо ближче.

— А бодай тебе чорти взяли, Діку Совтере, — вигукнув Том Тейло. — Невже ти зайдеш із цим ошуканством так далеко?

Совтер посміхнувся, вдаючи здивування.

— Клянуся чотками святого Кутберта, сер, я не знаю, про яке ошуканство ви оце кажете. Перепрошую, але мені потрібно підготувати папери для містера Сміта.

Коли він знову зайшов до каюти, Тейло вхопив Ебенезера за край його сорочки з оленячої шкіри.

— Ви ж хворі, правда, і потребуєте догляду?

— Те, що я хворий, це ясно, — відповів Ебенезер. — Але навіщо здалося здоров'я чоловікові, який звівся нінащо? Я хочу лише мигцем глянути на Молден і покінчити з життям.

— Ні, чоловіче, це було б дурницею! Вас оступачили, позбавивши місця, яке належить вам по праву, як і мене, але ж ані громада, ані суди не відчувають до вас неприязні. Сміт і Совтер наразі зубожили вас, але потрібен лише час, я так гадаю, і якщо добре подумати, ви отримаєте свою садибу назад.

Ебенезер похитав головою.

— Це марні надії, і жорстоко живити їх.

— Зовсім ні! — наполягав на своєму Тейло. — Можна подати апеляцію губернатору, а може, ваш батько має певний вплив у суді. Якщо матимете час і терпіння, ви напевне знайдете якийсь викрут. Та що я кажу, ви ж, либонь, ще навіть не зверталися до баристера, котрий мав би хист до таких справ незгірш від хисту старого Совтера.

Ебенезер визнав, що не звертався.

— Втім, все одно це справа пропаща, — зітхнув він. — У мене немає ані гроша, щоб жити на щось, ані друга, у якого я міг би позичити, і в мене така гарячка, що я ледь тримаюся на ногах.

— Саме про це я і кажу, — мовив Тейло. — Ви знаєте, що я ніякий не Макевой і що мене віроломно примушують бути слугою, і я вам пояснив, яке безнадійне моє становище. Щойно я ступлю на землю мису Кука, як втрачу чотири роки свого життя — ба ні, навіть більше, бо для Совтера не складе ніяких труднощів подовжити термін, знайшовши якусь підставу, оскільки, як він знає, суддя Геммейкер його підтримає.

— Може, це тому, що я хворий, — сказав Ебенезер, — але я не бачу, який зв'язок…

— Якщо Сміт підпише мій договір про найм, мені кінець, — розпачливо мовив Тейло. — Але якщо це ви підете в найми…

— Я?

— Благаю, вислухайте мене! — жалісно мовив чоловік. — Це було б для нас обох рішенням, якби ви погодилися служити замість мене. Я вирвусь із пазурів Совтера, і це обов'язок хазяїна — годувати, вдягати й давати дах над головою своїм слугам і доглядати їх, коли вони хворіють.

Ебенезер скривився, наче те мало б допомогти йому перетравити цю ідею.

— Але бути слугою у власному маєтку!

— Тим краще. Ви будете на місці й пильнуватимете, щоб дібрати якогось способу отримати те, що належить вам по праву. І щойно я буду вільний, ви думаєте, я коли-небудь забуду вашу ласку? Та я землю й небо переверну заради вас; дам знати вашому батькові…

— Ні, тільки не це, — Ебенезер враз побілів від однієї лише думки.

— Тоді губернатору Ніколсону, — поспіхом виправився Тейло. — Я особисто подам петицію Ніколсону, підніму людей у Дорсеті на вашу підтримку! Вони не сидітимуть без діла, коли їхній Лауреат веде життя слуги!

— Але чотири роки у слугах…

— Тьху! Та це й чотирьох тижнів не триватиме, щойно я візьмуся за справу. Вас віддадуть у службу хазяїну Молдену, а не самому Сміту, і щойно Молден знову опиниться у ваших руках, ви зможете підтертися тим контрактом.

Ебенезер невпевнено засміявся.

— Можу сказати, що ваш план не позбавлений деяких переваг…

— Таж він врятує ваше життя, і моє також!

— …але я не можу навіть уявити, що Совтер стане слухати вас, не те що погодиться.

— У тому-то й уся справа, — прошепотів хапливо Тейло і притягнув Лауреата ближче до себе. — Було б розумно, якби ви звернулися з цим проханням, але не до Совтера, а до Сміта, у якого немає жодних підстав бути моїм ворогом. Що один слуга, що другий — йому повинно бути все одно.

— Втім, якби це був я, — мовив у задумі Ебенезер, знову згадуючи історію своєї годувальниці, — то я був би більше схильний найняти здорового, а не хворого слугу.

— Якщо тільки хворий не захоче того сам, — поправив його Тейло, — тоді як здоровий виказуватиме всілякі ознаки того, що завдаватиме клопіт. Укладіть угоду зі Смітом, буцімто вами рухає лише потреба відновити здоров'я і виправити велику кривду, що була завдана мені.

Перейти на страницу:

Поиск

Похожие книги