— Час? Він увесь ваш, доки я докурю цю люльку, — усміхнувся бондар, — потім я забираю свою пропозицію назад.
— Ви просто доводите мене цим вибором до сказу! — залементував Ебенезер, але оскільки Сміт у відповідь лише пихнув люлькою, він заходився шалено зважувати можливі варіанти, подумки здригаючись від того, з чого йому доводиться обирати.
— То яким же буде ваш вибір? — незабаром поцікавився Сміт, витрушуючи люльку об залізну підставку для дров.
— Іншого виходу немає, — зітхнув Ебенезер. — Я одружуся з вашою розпусною донькою, щоби врятувати своє життя, і хай Бог боронить мене від її пранців і її віроломства. Але я маю бачити цю вашу угоду у формі написаного контракту, і щоб там стояли наші імена.
— Це цілком слушно, — погодився бондар і поставив перед Лауреатом маленький столик, на якому були пера, каламар з чорнилами та стос документів, дуже подібних на ті, якими Річард Совтер на шлюпі показував у бік Молдену. — Ось два примірники шлюбного контракту, який я попросив скласти Діка Совтера на той випадок, коли з’явиться підхожа пара для С'юзен; і так уже й бути, я сплачу штраф за те, що не дав оголошення про шлюб. Підписуй обидва, і справу зроблено: преподобний Совтер зв'яже вас шлюбними путами і одразу ж дасть тобі пігулку.
— І до всього ще й священник! — подивувався Ебенезер, і його так забавила ця новина, що у своєму напівпритомному стані він підписав один примірник контракту і вже наполовину підписав другий, коли йому раптом спало на думку, що це досить дивно, як Сміт встиг так спритно підготувати документи, у яких ішлося не тільки про шлюб, але й були вказані саме ті умови, що декілька хвилин тому запропонував бондар і які стосувалися одужання нареченого. І саме тієї миті, коли він підніс перо, вражений тим, що тут мала би бути якась попередня змова, як то безпосередньо випливало з цього факту, знадвору ввійшли Річард Совтер, С'юзен Воррен і Томас Тейло в товаристві не кого іншого, як Генрі Берлінґейма.
— Стій! — вигукнула С'юзен, побачивши, що тут відбувається. — Не підписуй цього документу! — Вона поспішила до столу, але Сміт встиг вихопити папери раніше, ніж вона підбігла.
— Надто пізно, моя люба, він на три чверті вже підписав, і для Тімоті не складе жодних труднощів підробити решту.
Ебенезер переводив погляд з одного на іншого, і риси його обличчя почали смикатися.
— Генрі! Що тут замишляється? Ти повернувся, щоб украсти це індіянське шмаття, чи, може, знову збираєшся збиткуватися наді мною у своїх віршах?
— Ваш вирок у суді мав одне вразливе місце, містере Кук, — мовив Совтер і взяв один із аркушів, що тримав Сміт. — Отут, де говориться «Цей самий Сміт мусить якомога скоріше і як тільки трапиться така нагода видати свою доньку заміж», ну, і так далі. Клянуся цюнкою святої Вініфред, сер! Жоден чоловік при своєму розумі не одружиться з повією, спотвореною пранцями та вживанням опію, і могло б таке статися, що якийсь шахраюватий суддя на цій підставі призупинив би виконання того вироку!
— Але, — додав Сміт, розмахуючи контрактом, що тримав у руці, — цей документ заповнює цю прогалину, я так гадаю.
— Кращої латки не міг би приставити й сам святий Вілфред, — погодився Совтер.
— Я покірно прошу вас пробачити мені, містере Кук, — озвався Томас Тейло. — Це із самого початку була ідея Совтера, щоб я попросив вас зайняти моє місце. Він сказав, що це єдина ціна, яку він згоден прийняти від мене.
— Вам дарується прощення, — мовив Ебенезер, якось дико всміхаючись. — Макевой приніс вас у жертву, аби здобути свою свободу, а ви — мене, щоб здобути свою, на кого ж я маю обміняти свою? Але, любий друже, вони двічі закрутили тобі харамана — ти ще не вільна людина.
— Як так? — запитав Тейло.
— Не було потреби закріпачувати пана Кука, — холодно мовив Сміт. — С'юзен, ви з Тімоті приведіть сюди свідків з кухні та приготуйте нареченого; преподобний Совтер одразу ж обвінчає вас, щойно відведе Макевоя до челядні.
Тейло одразу ж заходився шалено протестувати, але двоє чоловіків вивели його геть. Упродовж усієї цієї розмови Берлінґейм не сказав нічого, і його обличчя залишалося байдужим навіть тоді, коли Ебенезер звернувся до нього, назвавши Генрі замість Тімоті; але щойно Сміт і Совтер зникли з очей, його поведінка цілковито змінилася. Він кинувся до фотеля, у якому сидів напівпритомний Ебенезер, і міцно вхопив його за плечі.
— Ебене! Ебене! Святий Боже, прокинься і послухай мене!
Ебенезер примружив очі й відвернувся.
— Бачити тебе не можу.
— Ні, Ебене, послухай! У мене мало часу, доки вони повернуться, тож мушу говорити швидко: Сміт — не звичайний бондар, а агент капітана Мітчелла, який є головним заступником Куда! Тут існує напрочуд диявольський план пранцями й опієм перетворити Провінцію в руїну, щоб було легше захопити владу. Уже відкрито великі бурдеї і влаштовано вертепи, де прийматимуть опій, і Молден має бути найголовнішим у цьому краю. Усе це я вивідав, видаючи себе за Тімоті Мітчелла, чия робота полягає в тому, щоб під якимось приводом подорожувати з одного округу до іншого, перевозячи із собою запаси опію, і наглядати за бурдеями.
